Что такое совесть, мораль, право?

Совесть - чувство нравственной ответственности за своё поведение перед окружающими людьми, обществом.
Мораль - принятые в обществе представления о хорошем и плохом, правильном и неправильном, добре и зле, а также совокупность норм поведения, вытекающих из этих представлений.
Право - все законы общества и государственные органы власти, обеспечивающие их исполнение.

Мораль и право
Общие черты	Отличия
Отражают представления общества о справедливости	Нормы морали устанавливает общество, нормы права — государство
Регулируют общественные отношения, представляя собой свод правил	Соблюдение морали обеспечивается общественным мнением, соблюдение права — государством
Ограничивают поведение человека в обществе	Право ограничивает, тогда как мораль еще и предписывает*

18 ноября 1942 года командование Ленинградского фронта представило Верховному Главнокомандующему свои предложения по подготовке нового наступления под Ленинградом. В ходе «Шлиссельбургской операции» в декабре 1942 г. планировалось совместно с Волховским фронтом «снять блокаду с Ленинграда» и «обеспечить постройку железной дороги вдоль Ладожского канала», а в ходе «Урицкой операции» в феврале 1943 г. — восстановить сухопутную связь с Ораниенбаумским плацдармом[3].

После изучения предложенного плана Ставкой ВГК от проведения «Урицкой операции» было решено отказаться, а план «Шлиссельбургской операции» был утверждён директивой № 170696 от 2 декабря 1942 года. В конце 1942 года И. В. Сталин предложил название операции — «Искра», объяснив это тем, что все попытки прорвать блокаду закончились неудачей, а теперь из этой искры должно возгореться «пламя»[4]. Операции была назначена дата готовности к 1 января 1943 года[5].

Более подробно план наступления был изложен в директиве № 170703 Ставки ВГК от 8 декабря. Войскам Ленинградского и Волховского фронтов предписывалось «разгромить группировку противника в районе Липка, Гайтолово, Московская Дубровка, Шлиссельбург и, таким образом, разбить осаду г. Ленинград» и к исходу января 1943 года закончить операцию и выйти на линию река Мойка—Михайловский—Тортолово. Помимо этого в директиве говорилось о подготовке и проведении «Мгинской операции» в первой половине февраля с целью разгрома «противника в районе Мги и очищению Кировской жел. дороги с выходом на линию Вороново—Сиголово—Войтолово—Воскресенское»[6].

Таким образом, ещё на стадии планирования советское командования задумало проведение операции в два этапа. Если на первом этапе наступления ставилась задача прорвать блокаду Ленинграда, то на втором этапе операции в феврале предполагалось разгромить группировку противника в районе Мги и обеспечить прочную железнодорожную связь Ленинграда со страной.

вроде бы так...

1. Чим була зумовлена більш як столітня тривалість сторічної війни?
Очевидно, що Столітню війну (яка насправді тривала більше ста років) породив цілий комплекс причин. Одна з існуючих в той час проблем була типова для феодальних держав - труднощі при розмежуванні своїй території з сусідами. В даному випадку проблема виникла задовго до Столітньої війни. Ще в 11-му столітті герцог Нормандії Вільгельм Завойовник став королем Англії. Склалася парадоксальна ситуація: Вільгельм Завойовник як король Англії був монархом незалежної держави, рівним за статусом королю Франції, але як герцог Нормандії виявився васалом короля Франції. Згодом ситуація ще більше ускладнилася: герцоги нормандські підпорядкували собі графство Мен і частина графства Анжу. У 12-му столітті англійський король Генріх II одружився на Елеонорі Аквітанської і під владою Англії виявилася багата територія на південному заході Франції. По суті, відбувається спроба створити багатонаціональна держава з різними етнічними територіями - Англія претендує на Ірландію, Шотландію, Уельс, значну частину Франції. Починається боротьба за Аквітанію і Нормандію між французькими та англійськими королями. Французький історик Ж. Фав'є навіть стверджує, що Столітня війна - останній акт трьохсотрічної війни, що почалася за часів прекрасної герцогині Елеонори. У першій чверті 14-го сторіччя успіх був на боці Франції, якій вдалося домогтися в Аквітанії значних прав для французької корони. Між тим, для Англії багатолюдна і багата Аквітанія була надзвичайно важливою. Володіння нею не тільки підвищувало престиж англійських королів, але і, що важливо, приносило їм чимало грошей. М. Басовська зазначає, що до кінця 14-го століття Аквітанія приносила королям Англії майже такі ж доходи, як і сама метрополія. Деколи, королівська скарбниця отримувала гроші двічі. Так, був налагоджений експорт вин з Аквітанії в Англію. При цьому торговці платили як вивізне (при виїзді з Франції), так і ввізне (при доставці товару в Англії) мито. "Таким чином, англійська корона знайшла цінну економічну опору, якої гостро потребувала феодальна монархія в період активного зміцнення позицій центральної влади. Оскільки області на південно-заході Франції вважалися частиною домену англійського короля, надходження від них повністю належали короні. Це збільшувало для Плантагенетів важливість збереження континентальних володінь. Левова частка багатств Гасконі надходила в Англію". При цьому витрати були невеликі: Аквітанія була економічно розвиненою, а тісні економічні відносини породжували політичну лояльність - англійцям не потрібно тримати на південно-заході Франції великого війська. На ситуацію впливало і те, що населення Аквітанії відрізнялося культурною самобутністю і побоювалося повного злиття з Францією.