Рассмотрите репродукцию картины А. Сайкиной «Детская спортивная школа». Перед вами групповой портрет девочек-спортсменок. Представьте себе, что

ответ к вопросу по русскому языку:

Современный этап развития нашего общества характеризуется глубокими экономическими и социальными преобразованиями. Поэтому необходимость ориентировать процесс обучения на формирование готовности личности к постоянно меняющимся за социума, к сотрудничеству с другими людьми на сегодняшний момент уже не вызывает сомнений. Однако, несмотря на постоянно растущую в обществе потребность в людях коммуникабельных, обладающих разносторонними знаниями, современная школа с существующим в ней набором форм и методов обучения не в должной степени развитию коммуникативных умений школьников.

В учебных заведениях специально не учат общению, а жизнь показывает, что самостоятельно приобрести коммуникативные навыки удается далеко не каждому человеку. Именно из-за этого возникают проблемы, конфликты на межличностном, групповом и социальном уровнях. В результате образования у человека формируется целостное качество, позволяющее ему взаимодействовать с другими людьми. Формирование общей культуры, культуры общения, коммуникативных навыков продолжается непрерывно в течение всей жизни и деятельности человека.

Проблема эффективной организации процесса развития коммуникативных навыков в ходе учебной деятельности нашла свое отражение в исследованиях отечественных и зарубежных ученых. Таковы работы А.В. Мудрика - о взаимодействии школьников и воспитательного влияния на них, В.В. Чечета - об особенностях общения родителей с детьми и др. В настоящее время в психолого-педагогической литературе важная роль в развитии коммуникативных навыков отводится младшему школьному возрасту. Развитие коммуникативных навыков в учебно-воспитательном процессе рассматривается в трудах  А.А. Бодалева, А.А. Брудного, Л.С. Выготского, В.В. Давыдова И.А. Зимней, М.С. Кагана, М.И. Лисиной, Н.И. Шевандрина, Я.А. Яноушека и др.

Успешность и интенсивность развития коммуникативных навыков зависят от того, насколько они осознаются школьником, насколько он сам их развитию и насколько целенаправленно участвует в этом процессе.

Таким образом, актуальна тема моей выпускной квалификационной работы «Формирование коммуникативных навыков младших школьников».

Объектом исследования выступает учебно-воспитательный процесс в начальной школе.

Предметом  – содержание и методы работы по формированию коммуникативных навыков у младших школьников

Целью исследования является разработка программы по формированию коммуникативных навыков у младших школьников.  

Задачи:  

1) проанализировать понятия «коммуникация», «общение», «коммуникативные коммуникативная компетентность»;

2) рассмотреть особенности формирования коммуникативных навыков у  младших школьников;

3) провести исследование коммуникативных навыков младших школьников;

4) разработать программу по формированию коммуникативных навыков младших школьников.

Методы исследований:

- теоретические (анализ педагогической литературы, синтез, обобщение);

- эмпирические (тесты, анкетирование).

База исследования. Саратовская область, город Балаково МАОУ № 19  учащиеся 2 - го класса.

Объяснение:

если то дай корону и оцени

Дух нації, що тотожний поняттю "дух народу", народжується з появою самої людської спільноти, яку називаємо народністю, чи етносом. Він забезпечує їй цілість і єдність, а водночас виступає як вияв універсального закону природи — її ієрархівму, що пронизує все, створене Богом. У всі віки дух нації був основою природної прихильності людини до власного народу. Ця прихильність (любов) — вічна і на ній ґрунтується відчуття Батьківщини.

Дух нації забезпечує народові стійкість — навіть у важких історичних обставинах. "Народ може від сильних утисків змінити зверхні ознаки своєї національності, але ніколи не змінить ознак внутрішніх, духовних" (Антонович В., 1991, с. 212). Так само і Д. Чижевський вважає, що "народна душа" — це сполучення надісторичних та історичних елементів. Перше з них, на його думку, не піддається змінам. Дух допомагає виживати національній мові, оберігає національну культуру, підтримує традицію.

Історія, зрештою, дає можливість зробити і таке суттєве зауваження: сила національного духу дуже зростає і стає непереможною, якщо він (дух нації) поєднується з ідеалом релігійно-духовним. Навіть дуже несприятливі історичні умови не можуть здолати народ, якщо він керується таким національно-релігійним ідеалом. Прикладом такої єдності духу є, зокрема, єврейство, чеченці у їх боротьбі з Москвою, ірландські патріоти — з владою Великобританії та ін.

Матеріальним втіленням духу нації є сам народ, його культура, мова, ідеологія, побут, звичаї, форми поведінки окремих членів спільноти тощо. Це — "обличчя національного духу". В історії людства таке "опредмечення" часто змінювалося і в різні періоди набувало різних форм. Залежно від історичної долі нації й волі самого народу, воно може бути гармонійним чи бунтарським, "оксамитним" чи жорстким, гуманним чи кровопролитним, — по-різному виявляти себе в стосунках людей, культурі. І якщо дух нації — вічний, по-своєму автономний, підпорядкований вищим законам, то форми його "опредмечення" зумовлюються історичними обставинами і особливостями життя народу. Немає сумніву, наприклад, що трактування вічного духу нації в середні віки було не таким, як у XX ст. Зокрема, очевидно, що перехід європейських народів до громадянського суспільства і відчуття ними власного розкріпачення у XVII—ХVІІІ ст. привело до їх активного національного самовираження, зокрема й в культурі. На цю обставину, до речі, посилаються комуністичні ідеологи. Помилково ототожнивши дух нації і цей її історичний вияв, вони поспішили оголосити націю явищем "історичним", "тимчасовим". Правда, однак, полягає в тому, що дух нації виявляє себе впродовж всього історичного життя народу, яке, зрештою, має свій початок та свій кінець