Имеющаяся в вашем распоряжении рабочая область разбита на клеточки-квадраты. Положение каждой клеточки задаётся парой

ответ к заданию приложен
 

Римська імперія відіграла важливу роль у розвитку людства. З точки зору Римської імперії історію людства останніх трьох тисячоліть (від IX століття до н. е. до XX століття) можна розглядати наступним чином:

місто-держава Рим (Королівська доба, 753 рік до н. е. — 510 рік до н. е.).

Легендарне заснування Риму втікачами з іншого стародавнього міста-держави — Трої. Див. Стародавній Рим.

Римська республіка. (509 рік до н. е. — 133 рік до н. е.)

Поширення впливу Риму на інші міста-держави Середземного, а потім і Чорного морів. Цікаво, що в грецьких джерелах цей період називається Ρωμαϊκή Δημοκρατία (Римська демократія). Цей період закінчується періодом громадянських війн (133 рік до н. е. — 28 рік до н. е.).

Старожитня (антична) Римська імперія.

Зростання впливу військових на життя і владу Римської республіки. Зміна форми управління і перетворення її на імперію, грецькою — Ρωμαϊκή Αυτοκρατορία (Римська автократія, Римське самодержавство). Завоювання і поширення впливу Римської імперії на землі, які розташовані поблизу від Середземного і Чорного морів, вихід до Атлантичного океану і досягнення Британії.

Стародавній Рим характеризується автократичною формою державного правління. В цей час цивілізація Стародавнього Риму досягла свого найбільшого розквіту та домінувала на заході Євразії. Приблизно у цей же час найбільшого розквіту досягає і Китайська імперія (династія Хань).

Ще у часи республіки, задовго до проголошення першого імператора, Рим поширював свої володіння за рахунок завоювань. Проте Римська імперія зуміла об'єднати значну територію з багатьма народами, мовами та релігіями не тільки як держава, але й як форма суспільства та світова ідея (лат. imperium sine fine — безмежна імперія). Під час правління імператора Траяна внаслідок завоювання Дакії у 116 році н. е. під владою Риму знаходилась держава з територією 5 900 000 км².

Влада імператора змінила 500-літню владу Римської республіки (509 рік до н. е. — 133 рік до н. е.). Це стало можливим завдяки ослабленню держави внаслідок громадянських війн (133 рік до н. е. — 28 рік до н. е.). Існує декілька пропозицій щодо початку часового відліку імперської доби, серед них:

44 рік до н. е. — призначення Юлія Цезара довічним диктатором

2 вересня 31 року до н. е.— перемога Октавіана у битві при Акції та кінець громадянських воєн

16 січня 27 року до н. е.— присвоєння Октавіану титулу Авґуст (лат. Augustus) Римським сенатом і, таким чином, становлення першого Римського імператора

Кінцем імперської доби стародавнього Риму прийнято вважати 4 вересня 476 року, коли Західну Римську імперію завойовують германці. Також розрізняють два періоди імперської доби: принципат та домінат.

Принципат (27 рік до н. е. — 283 рік н. е.). Період, коли імператор був першим — принцепсом, принцом, серед рівних йому римських старшин - сенаторів.

Домінат. (284 рік н. е. — 394 рік н. е.). Період, коли імператор був господарем і богом у Римі, — dominus et deus (господь і бог). Цей період почався правлінням імператора Діоклетіана

Перенесення столиці імперії до нового Риму — Константинополя, і розпад її на дві частини — західну і східну.

Костянтин Великий переносить столицю до Константинополя (Царгорода), запроваджує на державному рівні нове віровчення — християнство.

Онуки Костянтина Великого ділять імперію на три частини, з яких дві потім об'єднуються в одну.

Падіння західної частини імперії і піднесення східної частини імперії (Візантії) — див. Візантійська імперія.

Падіння східної частини Римської імперії у 1453 році і утворення на її основі Османської імперії (один з титулів османських султанів — імператор римський).

До нині відчувається вплив того часу в культурі, правознавстві, технології, мистецтві, мові, релігії, державному устрої, військовій справі та архітектурі західних цивілізацій.

Все сидели в глубокой скорби и молчании. В ночь, с четверга на пятницу, Иисус с одиннадцатью учениками вышел в Гефсиманский сад, находившийся у подножия Елеонской горы. А в это время Иуда уже торопился к дому первосвященника Каиафы...

Спустя 25 лет после создания «Тайной вечери» ху­дожник Николай Николаевич Ге напишет ещё одну картину, явившуюся её прямым продолжением, — «Выход Христа с учениками с Тайной вечери в Гефси­манский сад».

«Вот, наступает час, и настал уже, что вы рассеетесь каждый в свою сторону и Меня оставите одного», — написано в Евангелии от Иоанна (16: 32). Но как во­плотить в живописи этот драматический момент оди­ночества и предчувствия гибели? Воображение ху­дожника рисовало Христа с заломленными руками, с выражением отчаяния на лице... Но всё было не то. Ощущение гнетущей неопределённости он выразит в холодных, «скорбных» красках полотна, в мерной по­ступи исчезающих в темноте фигур. Мастерски пере­данный медленный ритм погребального шествия крас­норечиво напоминает о том, что из замкнутого круга нет и не может быть выхода. Сумрачные тона картины точно и эмоционально передают одиночество Христа, пока ещё окружённого людьми.

Участники прощального ужина медленно расходят­ся, спускаясь с залитой серебристым лунным светом площадки. Повинуясь неизбежности, они совершают свой путь в иссиня-чёрный сгущающийся мрак ночи. Их лиц не видно, фигуры закутаны в длинные плащи. Бесшумная медлительность походки, поникшие голо­вы выдают тяжесть переживаний и глубину печали. Христос остаётся один... Его фигура освещена холод­ным лунным светом, лицо обращено к небу, руки судо­рожно сцеплены и выдают чувство одиночества и то­ски. Природа спит «мёртвым сном кануна жизни» (И. Ф. Анненский).

Лунный свет, ранее облегчавший герою страдания, теперь несёт одиночество и смерть. В одном из писем Л. Н. Толстой дал такую оценку этому произведению: «Настоящая картина. Она даёт то, что должно давать искусство».