Наука, изучающая развитие человеческого общества.

ответ - История.

объяснение:

каждый человек отличается от любого другого своим индивидуальным психологическим своеобразием. в этом смысле в обычной речи и говорят о чертах, характерных для данного человека.

мы используем «характер» для определения человеческой индивидуальности - того, что отличает данного человека от всех остальных, что делает его уникальным. вместе с тем мы заранее предполагаем в этой уникальности черты, общие с другими людьми.

какие же именно черты, стороны, качества, особенности человека отражают это понятие? слово "характер" употребляется нами постоянно и повсеместно, оно нужно и выполняют свою роль.

в психологии понятие характер (от греч. charасter -”печать”, “чеканка”), означает совокупность индивидуально-своеобразных психических свойств, которые проявляются в типичных для данной личности способах деятельности, обнаруживаются в типичных обстоятельствах и определяются отношениями личности к этим обстоятельствам.

основой характера является сплав черт типа высшей нервной деятельности и сложных устойчивых систем временных связей, выработанных в результате индивидуального жизненного опыта. но, во-первых, системы связей формируются различно у представителей разных типов нервной системы и, во-вторых, эти системы связей проявляются своеобразно в зависимости от типов.

например, решительность характера можно воспитать и у представителя сильного, возбудимого типа нервной системы, и у представителя слабого типа. но воспитываться она будет по-разному и проявляться будет по-разному в зависимости от типа.

характер не наследуется и не является прирожденным свойством личности, а также не является постоянным и неизменным свойством. характер формируется и развивается под влиянием окружающей среды, жизненного опыта человека, его воспитания.

Коли Господа Ісуса Христа взяли під стражу у Гетсиманському саду, то здалеку за Ним пішли апостоли Петро та Іван. Іван був добре відомий у домі первосвященика, мабуть, у зв’язку з риболовством, тому він безперешкодно зайшов у двір первосвященика, куди стражники повели Ісуса Христа на допит. Невідомих людей туди не пускали й Петро залишився на вулиці біля воріт маєтку первосвященика Анни. Але Іван хотів, щоб і Петра пустили у двір маєтку Анни, тому по знайому служницю, щоб вона пустила Петра у двір.

Служниця вийшла біля воріт маєтку Анни, щоб пропустити у двір Петра, й, щоб дізнатися, кого пустити, а може з допитливості, служниця питає:

– Це ти учень тієї Людини – Ісуса?

– Ні, – сказав Петро і став біля багаття, яке запалили люди через непогоду і холод. І в цей час закукурікав півень, як Петро вперше відрікся від Ісуса.

Коли первосвященик Анна завершив допит, то вояки повели Ісуса до первосвященика Каяфи через двір, бо Анна і Каяфа жили в одному будинку. Слідом за Господом Ісусом до Каяфи пішов і Петро. Біля маєтку первосвященика Каяфи зібралося багато людей, серед який був і Петро. Оскільки після опівночі дуже похолодало, слуги розпалили багаття у дворі та грілися. Й Петро підійшов до багаття, щоб зігрітися. Хтось зі слуг помітив якусь стурбованість Петра, мабуть, по розмовному діалекту визначив, що він галілеянин, й запитав:

– Чи не з учнів Його (Ісуса) й ти?

– Ні, чоловіче! – стверджувально відказав Петро. Це було друге відречення, яке відбулося тоді, коли Ісуса вели від Анни до Каяфи.

Після другого відречення минула година. Наближався вранішній світанок, а з ним пора півнячих співів. Закінчувався суд у первосвященика Каяфи. Тоді один з рабів, родич того ж самого Малха, якому Петро відсік вухо, підійшов до Петра й запитав:

– Чи не я бачив тебе з Ісусом у Гетсиманському саду?

А хтось інший із людей додав:

– І цей був з Ним (Ісусом), бо він галілеянин.

Петро злякався, зовсім розгубився і став божитися та присягатися, що не знає Ісуса, й зокрема сказав:

– Чоловіче, – не відаю, про що ти говориш...

Коли Петро ще говорив своє третє відречення від Ісуса, тим часом другі півні заспівали. У цю ж мить після другого допиту Ісуса Христа вели з будинку первосвященика Каяфи у двір його маєтку, де він повинен був дочекатися ранку і офіційного суду синедріону.

Ісус із галереї будинку кинув погляд на Петра. Цей погляд був настільки проникливий, що зворушив Петра до глибини серця. Й тоді Петро згадав слова Ісуса Христа під час Тайної вечері: «По-правді кажу тобі, що цієї ж ночі, перш ніж ває півень, ти тричі зречешся Мене і скажеш, що не знаєш Мене».

І в голові Петра немов відлуння, кілька раз вторячи: «...зречешся Мене..., ...не знаєш Мене..., ...зречешся Мене..., ...не знаєш Мене...».

Петро в цю ж мить вийшов зі двору Каяфи і гірко плакав про своє гріховне падіння. Печаль Петрова була проникнута полум’яною любов’ю до Господа нашого Ісуса Христа. Петро вірив у нескінченне милосердя Господа і сподівався, що цей гріх йому буде прощений.

Петро каявся і молив Бога про прощення все своє решту життя. Щоразу, коли серед ночі Петро чув спів півня, від вставав із ліжка, клякав на коліна і, плачучи, каявся у своїм зреченні, хоча Сам Господь невдовзі після Воскресіння Петрові.

Багато людей, які бачили Петра, підтверджували, що очі апостола Петра були весь час червоними від частого і гіркого плачу покаяння.

Так склалися обставини, що апостол Петро тричі зрікся Ісуса у цю тяжку для Ісуса, холодну ніч. Це не було свідоме чи злобне зречення, а швидше всього, несвідоме, мимовільне, невільне у силу обставин, що складалися в цю ніч. Проте воно було під впливом сатани.

На жаль, у кожного з нас або були, або можливі випадки, коли з уст виривається якесь слово, сказане невпопад чи проти когось із присутніх. Це не означає, що людина так думає, як сказала, це швидше всього вказує на те, що людина не контролює своїх думок.