В чём состоит сущность мимикрии?

Мимикрией называется сходство беззащитного и съедобного вида с одним или несколькими неродственными видами, хорошо защищенными и обладающими предостерегающей окраской. Явление мимикрии распространено у бабочек и других насекомых. Многие насекомые имитируют жалящих насекомых. Известны жуки, мухи, бабочки, копирующие ос, пчел, шмелей. Мимикрия встречается и у позвоночных животных – змей. Во всех случаях сходство чисто внешнее и направлено на формирование определенного зрительного впечатления у потенциальных врагов.

Эффективность предостерегающей окраски явилась причиной очень интересного явления – подражания, или мимикрии (от греч. mimikos – подражательный). Мимикрией называется сходство беззащитного или съедобного вида с одним или несколькими неродственными видами, хорошо защищёнными и обладающими предостерегающей окраской. С божьей коровкой размерами, формой тела и распределением пигментных пятен очень сходен один из видов тараканов. Некоторые съедобные бабочки подражают формой тела и окраской ядовитым бабочкам, мухи – осам. Возникновение мимикрии связано с накоплением под контролем естественного отбора мелких удачных мутаций у съедобных видов в условиях их совместного обитания с несъедобными.

Объяснение:

Твір-роздум на морально-етичну тему за трагедією В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта»

      Найзнаменитіша і найтрагічніша історія кохання - це безсумнівно трагедія Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Це історія про сварки і союз, про юнацький максималізм і людські переживання. Відомо, що англійський драматург, Вільям Шекспір, переказав у своїй художній манері історію двох закоханих, про яких існувало народне сказання в літературі Італії.

   У п'єсі піднімаються традиційні для розуміння проблеми: сила любові і ненависті, батьки і діти, борг і особисті бажання. Читаючи твір, ми поринаємо у світ юнацької пристрасті, закоханості між головними героями. Їхні почуття засновані на любові з першого погляду. Буря емоцій штовхає Ромео і Джульєтту на необдумані вчинки. Діти ворогуючих кланів, Монтеккі і Капулетті, вони стоять «на краю обриву», готові розірвати будь-які сімейні узи зі своїми рідними. Чи справжнє їхнє кохання? Хочеться вірити, що саме такими мають бути справжні почуття. Мені здається, що в юному віці серця найбільше відкриті для любові, коли це почуття надихає і забарвлює світ в різнокольорові відтінки, коли хочеться дихати одним повітрям і радіти життю. Все або нічого - такий підсумок трагедії Шекспіра.

   Автор, порушуючи тему ворожнечі між родинами Капулетті і Монтеккі, показує читачеві-глядачеві лише молодих людей з різних сімей, які намагаються самоствердитися за рахунок інших, адже це іб випробувати кращі клинки Верони, помірятися кулаками. І тут виникає питання про силу ворожнечі між сім'ями, наскільки вона мала місце в дійсності. Мені здається, що саме юнацька незрілість і привела до сумних подій, вбивства Тибальта, а потім і трагічної загибелі Ромео і Джульєтти.

     Завдяки поетичній мові трагедії «Ромео і Джульєтта» перед нами виникають і акцентуються картини моралізаторства. Людиною рухають її внутрішні принципи. Хіба не було іншого шляху для цієї пари? Чому не можна було втекти, якщо така сила їх любові, розповісти свої батькам? Тоді що сильніше: честь або кохання? Ми віримо в те, що самі собі малюємо. Ми бачимо те, що хочемо побачити. У цій трагедії юнацький максималізм якнайкраще описує й передає всю гаму почуттів ще недоспілої особистості, коли існує тільки одне правильне рішення, коли людина не шукає або не бачить інших обхідних шляхів.

   Цікавою, на мій погляд, є тема влади і всевладдя в трагедії В.Шекспіра, де батьківська влада, бажання видати Джульєтту за Паріса, розуміння якогось боргу меркне перед владою Бога. Що судилося, того не минути. Навіть сам монах, порушує прийняте правило питати благословення у батьків закоханих, сам сприяє їх союзу і всіляко намагається їм до , проявляючи справжній гуманізм. Таким чином, підкреслюється, що не існує ніякої земної влади, тільки Божа воля. Мораль прекрасної трагедії В.Шекспіра, на мій погляд, полягає в тому, що щирість і любов, що прославлені вірою, повинні правити світом, а не покірність старим звичаям і обмеженим громадським нормам.

Оноре де Бальзак "Гобсек"

за малюнком можна визначити портрет героя

Портрет Гобсека

Лице: «місячний лик»; «жовтава блідість скидалася на колір срібла, з якого облупилася позолота»; «риси здавалися відлитими в бронзі»; глибокі зморшки «мережать» його обличчя; «густі чорні брови».

Волосся: гладеньке, акуратно причесане, «із сивиною попелясто-сірого кольору».

Очі: «жовті, як у куниці»,«майже без вій», «боялися світла»; «дашок старого кашкета надійно захищав очі від світла».

Ніс: «гострий», «подовбаний на кінчику віспою, скидався на свердлик».

Губи: «тонкі, як у алхіміків або старих карликів, зображених на картинах Рембрандта».

Голос: «тихий, лагідний», Гобсек «ніколи не сердиться»; говорить про гроші «тоненьким голоском, схожим на звук флейти», в яку забули вставити мундштук.

Вік: угадати неможливо, бо здається, чи то він «завчасу постарів, чи задумав до похилого віку зберегти молодість».