Честь (стать) пива дороже. значение

Реферат

Соціальна реклама на податкову тематику спрямована на усвідомлення платником податків значення податків для держави, і для себе особисто

Реклама логічно представляє собою складову частину формування авторитету установи, організації, підприємства.

"Реклама [фр. Reklame, лат. Reklamare – викрикувати] це:

інформація про товари, різноманітні види послуг тощо, покликана стимулювати попит на ці товари, послуги;

розповсюдження інформації про когось або про щось з метою створення популярності – так словник іншомовних слів трактує значення цього терміна".

У Законі України "Про рекламу" подається дещо звужене тлумачення реклами: "Реклама – це спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі і в будь-який б з метою прямого або опосередкованого прибутку".

Традиційно використовувалась комерційна реклама з метою активізації й прискорення реалізації товарів. Але починаючи з 1936 року, американська фірма" Уорнер і Суізі" першою розгорнула рекламну кампанію, мета якої полягала в підкресленні могутності Америки як держави, значення американського підприємства для майбутньої держави. Такі ж дії фірмою здійснювалися і після другої світової війни, заклавши тим самим основи унікального типу реклами – реклами іміджу, а не продукції. З часом цей напрям реклами отримав різні назви – інституційна реклама, реклама іміджу, реклама служіння державі, паблік рілейшнз реклама, престижна реклама".

Організації, що добре розуміються на особливостях сучасної цивілізації, починають розуміти переваги орієнтації на тривалі соціальні взаємозв’язки із громадськістю. У такій рекламі мають потребу не лише фірми – товаровиробники, а й інші структури, державні органи.

У статті 11 Закону України "Про рекламу" така діяльність щодо інформування й переконання населення називається "соціальною рекламною інформацією", тобто соціальною рекламою, під якою розуміється інформування державних органів з питань здорового життя, охорони здоров’я, охорони природи, збереження енергоресурсів, профілактики правопорушень, соціального захисту та безпеки населення, яке не має комерційного характеру.

Украї́нські євре́ї — єврейська діаспора в Україні. Представники різних субетносів єврейського народу (ашкеназі, сефарди, кримчаки), які віками проживали на українських теренах. Більшість — нащадки ашкеназі, вихідці із Центрально-Східної Європи. Відомі на території українського Криму з IV століття до н. е. Традиційно сповідують юдаїзм. Від часів середньовіччя складали суттєву частину українського міщанства. Мешкали у єврейських містечках, зберігаючи свою конфесійно-національну окремішність. Займалися переважно торгівлею, фінансами, лихварством, ремісництвом, урядовим адмініструванням. Через релігійні й соціальні розбіжності мали складні стосунки з християнським українським населенням, насамперед козаками і селянством. Постраждали внаслідок Хмельниччини (1648—1657), Гайдамаччини, Голокосту (1939—1945). Були творцями хасидизму та унікальної літературної традиції, написаної мовою їдиш. До ХІХ ст. переважно говорили на їдиш, польською та українською. За російсько-радянської доби, внаслідок русифікації, перейшли на російську мову, частково асимілювалися з місцевим населенням, відійшли від прабатьківської віри. Частина українських євреїв мігрували до США, країн Західної Європи та Ізраїлю через антисемітизм в Російській імперії та СРСР. Відомими представниками українського єврейства є письменник Шолом-Алейхем, ізраїльський провідник Голда Меїр, комуністичний діяч Лев Троцький та інші.