Summative assessment for the unit holidays and travel​

Сталий розвиток - загальна концепція щодо необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства та захистом інтересів майбутніх поколінь з урахуванням їхньої потреби в безпечному і здоровому довкіллі.

Концепція зародилася у 80-х роках ХХ ст. Автором економічної теорії сталого розвитку є провідний дослідник економічних аспектів забруднення довкілля, колишній економіст Світового банку Ґерман Дейлі. Під сталим розвитком він розумів гармонійний, збалансований, безконфліктний прогрес усієї земної цивілізації або окремих країн за науково обґрунтованими планами.

У 1980 р. було прийнято «Всесвітню стратегію охорони природи», яка містила згадку про сталий розвиток. У 1987 р. в доповіді «Наше спільне майбутнє» Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку приділила основну увагу необхідності сталого розвитку, який забезпечує потреби нинішнього покоління і не перешкоджає майбутньому поколінню задовольняти свої потреби. Важливим етапом втілення ідей сталого розвитку на міждержавному рівні було проведення Світового саміту зі сталого розвитку (Саміт Землі - 2002) на рівні керівників країн та урядів світу в Йоганнесбурзі (Південна Африка) у 2002 р.

На шлях сталого розвитку вже стали США, Японія, країни Європейського Союзу. Для інших країн цей шлях тільки починається. Однак багато країн не сприймають сталого розвитку. На перше місце вони ставлять стратегічну мету - вижити. Саме такі країни провокують загрози, що поширюються на весь світ. Тому досягти сталого розвитку всього світу важко.

Провідна ідея сталого розвитку полягає в тому, щоб людство, не знижуючи темпів економічного зростання, зберегло довкілля, позбулося бідності, дискримінації людей за етнічними, расовими чи статевими ознаками.

Отже, основними цілями сталого розвитку є економічне зростання, захист довкілля і соціальна справедливість (мал. 202).

На жаль, в Україні сталий розвиток часто розуміють лише як неухильне зростання економічних показників країни. Інколи до цього додають здійснення безсистемних заходів щодо збереження довкілля та поліпшення санітарних умов проживання і праці людей.

Марко Поло біографія Народився Марко Поло в 1254 році в Венеції (за даними деяких учених в Корчуле в Хорватії) в купецькій родині. Перша подорож в біографії Марко Поло припадає на 1271. Тоді разом з батьком і дядьком він попрямував до Єрусалиму. Пізніше Марко відправився в Китай. По дорозі відвідав Памір, Месопотамію, Кашгар. У своїх творах він описує географічні розташування міст, традиції, ремесла китайців і їхнє життя. Поло виконував різні доручення хана, сприяв розвитку Китаю, три роки був губернатором Янчжоу . Пробувши в Китаї до 1291 року, Марко Поло нарешті був відправлений ханом до Венеції. А по дорозі відвідав Іран, Цейлон, Суматру. Після повернення на батьківщину біографія Марко Поло мало відома. Під час війни з Генуєю Марко потрапив у полон, звільнившись з якого лише в 1299 році повернувся до Венеції. Поки перебував у полоні (1296–1298), надиктував звіт про свої подорожі. У 1324 році, будучи вже хворою людиною, Поло написав заповіт, в якому згадана золота пайцза (вірча бірка), отримана від татарського хана (він отримав її від дядька Маффео, який, у свою чергу, заповів її Марку в 1310 році). Марко Поло помер, імовірно, 1324 року у Венеції, будучи найбагатшим з місцевих купців, за що його прозвали «мільйонером» (Masser Millioni), і був похований в церкві Сан-Лоренцо. Серед книг Марко зустрічаються записи, що оповідають не про самі подорожі автора, а про поїздки та думки інших людей. Про сім’ю Марка Поло відомо мало що — він був одружений і у нього було три доньки — Фантіна, Белела і Морета, а також декілька найближчих родичів. У сім’ї Поло не все було гладко, іноді доходило і до судових розглядів.