Почему зарубежная европа была и остаётся главным районом муждународного туризма ​

В последние десятилетия доля зарубежной Европы в мире по основным показателям международного туризма постепенно уменьшается. Еще в 1970 г. этот регион привлекал 68% всех интуристов и обеспечивал 62% доходов от туризма, но в начале XXI в. первый из этих показателей снизился до 56%, а второй — до 48%. Тем не менее зарубежная Европа продолжает оставаться главным туристско-рекреационным регионом мира: в 1970 г. ее посетили 113 млн человек, в 1980 г. — 190 млн, в 1990 г. — 275 млн, в 2001 г. — 385 млн, а к 2010 г. этот показатель, согласно прогнозу, возрастет до 476 млн человек1. Из 20 ведущих стран мира по размерам въездного туризма 13 — европейских. Из такой же первой двадцатки стран по размерам поступлений от туризма европейских — 12. Все это свидетельствует о том, что туристский бум в зарубежной Европе продолжается. А объяснить его можно следующими причинами.

Во-первых, развитию международного туризма в регионе благоприятствуют природные факторы: богатые и разнообразные природно-рекреационные ресурсы, чрезвычайная изрезанность береговой линии и наличие большого числа бухт, заливов, внутренних морей, тысячи километров морских пляжей, густая речная сеть, мозаичность ландшафтов и сочетание по соседству территорий прибрежных и горных пейзажей.

Во-вторых, очень благоприятны для Европы и культурно-исторические факторы: богатство разнообразных исторических и архитектурных памятников, высокий уровень духовной и материальной культуры, мозаичность национального и религиозного состава населения, высокий уровень образования, давние культурные и иные связи как в пределах региона, так и с другими крупными регионами мира.

В-третьих, на развитие туризма в зарубежной Европе благоприятно воздействуют социально-экономические и экономико-географические факторы — высокий уровень общеэкономического развития, растущие доходы населения, высокая урбанизированность, наличие необходимой транспортной и социальной инфраструктуры, тесное соседство большинства стран региона, а также относительная (в условиях «транспортной революции») близость их к другим основным туристским регионам мира. Упомянем здесь и высокий уровень индустрии туризма, большой опыт его организации.

Наконец, в-четвертых, нужно принимать во внимание и политические факторы. К ним относятся прежде всего длительный период мирного развития региона, углубление процессов не только экономической, но в известной мере и политической интеграции, упрощение или отмена пограничного паспортного режима, формирование «надстроечных» общеевропейских структур, особенно в рамках ЕС. Например, 1990 год был объявлен Европарламентом и Советом ЕС Европейским годом туризма, что немало его развитию. Достаточно сказать, что в сфере туризма в зарубежной Европе заняты 35 млн человек; в ней создается около 8% ВВП стран Евросоюза. Но бывает и так, что политическая обстановка воздействует на развитие туризма крайне отрицательно. Ярким примером такого рода может служить бывшая СФРЮ, где сначала угроза гражданских войн, а затем и сами эти войны практически полностью парализовали развитие как внутреннего, так и международного туризма.

В зарубежной Европе получили развитие почти все возможные виды туризма — познавательный, рекреационный, научный, деловой, религиозный, экологический. То же можно сказать и об используемых в нем видах транспорта, хотя среди них заметно преобладает автомобильный. Здесь в большей мере, чем в любом другом туристском макрорегионе мира, выражен внутрирегиональный туризм: примерно 9/10 всех иностранных туристов — европейцы и лишь 1/10 — приезжие из других регионов мира.

Вплив господарської діяльності людини на природні умови і природні ресурси
Під впливом господарської діяльності людини відбуваються зміни природних компонентів ландшафтів. Під час будівництва міст, доріг, гребель на річках, видобування корисних копалин порушується рельєф. Неправильний обробіток ґрунтів призводить до їх водної і вітрової ерозії, площинного змиву. Розорювання степів, луків, зведення лісів, осушення боліт позначаються на видовому складі рослинності, а отже, і тваринного світу: природні угруповання рослин витісняються культурними (поля, сади, виноградники), збіднюється видовий склад тварин. Зміни цих компонентів ландшафтів впливають на клімат і води.
Вплив господарського освоєння території України на її природні умови і ресурси був неоднаковим у часі і в різних природних зонах. Уже люди первісного суспільства, які займалися полюванням і збиранням дикорослих плодів і ягід, впливали на природні ландшафти. Пізніше, в неоліті (VIII— IV тисячоліття до н. е.), кількість населення зросла, воно вже не могло задовольнитися полюванням на диких тварин І збиранням рослин. Почали розвиватися землеробство і тваринництво. За трипільської культури (IV—II тисячоліття до
н. е.) землеробський вплив поширюється у лісостеповій зоні, де розвивалось орне землеробство, а також в зоні мішаних лісів, де переважало підсічне землеробство. Підсічне землеробство зберігалося тут да кінця XIX ст. Воно призвело до зведення лісів на великій частині території Українського Полісся. На зменшення лісистості на Поліссі і в Лісостепу мав вплив також розвиток промислів в XVII—XIX ст. (виплавляння металу з болотяних руд, виробництво скла, поташу).
До кінця XVIII ст. були в основному розорані лучні степи лісостепової зони і почалося землеробське освоєння степових ландшафтів України. Воно супроводжувалось зведенням природної степової рослинності, що призвело до зменшення зволоженості ґрунтів та висихання степів, і тому з другої половини XIX ст. в степовій зоні України гаються посухи, пилові бурі, вітрова ерозія та ін. Освоєння земель з крутими схилами, неправильна оранка сприяли утворенню ярів, висиханню малих річок, замуленню озер, зниженню рівня ґрунтових вод. 

Вплив господарської діяльності людини на природні умови і природні ресурси
Під впливом господарської діяльності людини відбуваються зміни природних компонентів ландшафтів. Під час будівництва міст, доріг, гребель на річках, видобування корисних копалин порушується рельєф. Неправильний обробіток ґрунтів призводить до їх водної і вітрової ерозії, площинного змиву. Розорювання степів, луків, зведення лісів, осушення боліт позначаються на видовому складі рослинності, а отже, і тваринного світу: природні угруповання рослин витісняються культурними (поля, сади, виноградники), збіднюється видовий склад тварин. Зміни цих компонентів ландшафтів впливають на клімат і води.
Вплив господарського освоєння території України на її природні умови і ресурси був неоднаковим у часі і в різних природних зонах. Уже люди первісного суспільства, які займалися полюванням і збиранням дикорослих плодів і ягід, впливали на природні ландшафти. Пізніше, в неоліті (VIII— IV тисячоліття до н. е.), кількість населення зросла, воно вже не могло задовольнитися полюванням на диких тварин І збиранням рослин. Почали розвиватися землеробство і тваринництво. За трипільської культури (IV—II тисячоліття до
н. е.) землеробський вплив поширюється у лісостеповій зоні, де розвивалось орне землеробство, а також в зоні мішаних лісів, де переважало підсічне землеробство. Підсічне землеробство зберігалося тут да кінця XIX ст. Воно призвело до зведення лісів на великій частині території Українського Полісся. На зменшення лісистості на Поліссі і в Лісостепу мав вплив також розвиток промислів в XVII—XIX ст. (виплавляння металу з болотяних руд, виробництво скла, поташу).
До кінця XVIII ст. були в основному розорані лучні степи лісостепової зони і почалося землеробське освоєння степових ландшафтів України. Воно супроводжувалось зведенням природної степової рослинності, що призвело до зменшення зволоженості ґрунтів та висихання степів, і тому з другої половини XIX ст. в степовій зоні України гаються посухи, пилові бурі, вітрова ерозія та ін. Освоєння земель з крутими схилами, неправильна оранка сприяли утворенню ярів, висиханню малих річок, замуленню озер, зниженню рівня ґрунтових вод.