Термины характеризующие политическую систему франции

Унитарное государство 

Объяснение:

1. Слабкість системи була зумовлена тим, що її творці поставили надто багато держав і народів у таке становище, у якому вони не могли не боротися проти такої системи. Країни Антанти не виявилися милосердними переможцями. Весь тягар повоєнних змін було покладено на переможені народи, хоча вони вже скинули режими, які брали участь у розв'язанні війни. Умови миру здавалися ще більш несправедливими цих народів, оскільки їхні країни не капітулювали перед державами Антанти. Війна закінчилася, коли жодного солдата Антанти так і не ступив на територію Німеччини.

2. Версальсько-Вашингтонська система не призвела до послаблення націоналізму і вирішила питання кордонів. Проголосивши принцип самовизначення народів як основу для національно-державного розмежування, переможці неодноразово порушували його самі та заплющували очі на те, коли його порушували інші. За такого переділу кордонів у багатьох країнах виникли райони компактного проживання національних меншин, які потрапили туди в більшості випадків не з власної волі: німці — до Чехословаччини, Франції, Бельгії та Польщі, угорці — до Чехословаччини, Югославії та Румунії, українці — до Польщі, Румунії , Чехословаччину тощо. Версальсько-Вашингтонська система не могла розраховувати на підтримку цих народів Поза Версальсько-Вашингтонською системою залишилася Росія, яка перетворилася на значний дестабілізуючий фактор. Для держав Антанти Росія була передусім зрадницею, яка уклала сепаратний мир із ворогом (Брестський світ від 3 березня 1918 р.). До того ж, більшовизм викликав у країн Антанти ворожість, яка призвела до інтервенції до Росії (1918—1922 рр.), а після її провалу — до ізоляції Росії на міжнародній арені.

3. Серйозним недоліком Версальсько-Вашингтонської системи також були гарантії її збереження. Нові політичні лідери, які прийшли до влади у США, Англії, а згодом і Франції, прагнули відмежуватися від закладеної їхніми попередниками несправедливості. Першим сигналом уразливості системи стало рішення конгресу США не ратифікувати Версальський договір (1921 р. США уклали окремий договір з Німеччиною, що включав усі положення Версальського договору). Водночас, Конгрес США анулював франко-американський договір про взаємодо . Англія, за прикладом США, теж анулювала договір із Францією. У таких умовах Франція, щоб зберегти своє домінуюче становище над Німеччиною, пішла створення союзу східноєвропейських держав, зацікавлених у збереженні Версальської системи. До того ж ці держави мали стати й «санітарним кордоном» із Радянським Союзом. Так було в 1921 р. Франція уклала політичний пакт і військову конвенцію з Польщею. У 1920-1921 рр. за підтримки Франції Чехословаччина, Румунія, Югославія утворили Малу Антанту. Таким чином, Франція, Польща і Мала Антанта утворили союз, який на деякий час став гарантом збереження Версальської системи. Висновок: Версальсько-Вашингтонська система не забезпечила безпеку у світі і впала з початком Другої світової війни.

Буржуази́я (фр. bourgeoisie от фр. bourg; ср.: нем. burg — город) — социально-классовая категория, которой соответствует господствующий класс капиталистического общества, собственностью (в форме денег, средств производства, земли, патентов или иного имущества) и существующий за счёт доходов от этой собственности.[1] «выезд буржуа». жан беро, 1889. в языке слово «буржуазия» в прошлом нередко переводили как «мещанство» (калька с французского bourgeois — «горожанин», с учётом общеславянского мѣсто — город). например, название пьесы мольера: фр. «le bourgeois gentilhomme» переводят «мещанин во дворянстве»). в современном языке слову «буржуа» соответствует не столько мещанин, сколько предприниматель, эксплуататор (например, в буржуазию входило и купечество, а некоторая часть мещан работала по найму).