Напишіть всесвітню 8, 9 завдання

КРИМСЬКІ ТАТАРИ (самоназва – "къырым татарлар") – тюркський етнос, батьківщиною якого є земля Крим. п-ова. Нині в Україні К.т. живуть переважно в Автономній Республіці Крим (за переписом нас. 2001, в Україні проживало 248,2 тис. крим. татар, із них у АР Крим – 243,4 тис.). За межами України К.т. є в Узбекистані, Таджикистані, Румунії, Болгарії та Туреччині. Традиційну самоназву ("къырым татарлар") в останній час К.т. намагаються замінити на "къырымлы", "къырымлар" (кримці).

Етнонім "татари" (це слово за походженням є монгол.) уперше зафіксований в істор. джерелах 732 в Монголії; це – була назва монголо-тюркського племені, наприкінці 12 ст. винищеного майже дощенту монголами Чингізхана та китайс. військами царства Цзінь. У 13 ст. це слово почали вживати як назву кочових племен монголів та тюрків, які у 1220–40-х рр. здійснили агресію на Сх. та Центр. Європу і захопили у 20–30-х рр. 13 ст. Крим. п-ів. Етнонім "къырым татарлар" поширився від 1475 (після захоплення турками пд. узбережжя Криму).

Початок етнічної, політичної та культурної історії К.т. дослідники датують серед. 13 ст. Поширені в сучасній кримськотатарській ідеології етногенетичні конструкції, що пов'язують початок етносу з появою перших тюрків у Криму в 7–8 ст., а то навіть і в 2–4 ст., позбавлені наукового ґрунту.

В історії К.т. фахівці виділяють такі 4 періоди:

1) монголо-татар. і золотоординський, тривав від 1223 до 1437 (бл. 1261 утворено окремий Крим. юрт Золотої Орди зі столицею в Солхаті, тобто Киримі, нині м. Старий Крим);

2) Кримського ханату, тривав від 1437 (цього року ханат вийшов зі складу Золотої Орди) до 1783 (приєднання ханату до складу Російської імперії);

3) життя на Батьківщині – у Криму – у складі Рос. імперії, а пізніше РСФРР/РРФСР, тривав від 1783 до 1944 (цього року К.т. були депортовані в Серед. Азію; див. Депортація кримськотатарського народу 1944);

4) повернення і облаштування К.т. на Батьківщині – у Криму – у складі УРСР/України (рееміграція почалася наприкінці 1970-х рр.).

Визначальним чинником етногенезу кримських татар стала поступова асиміляція (частково добровільна, частково насильницька) монголо-татарами після їхнього приходу до Криму місц. дотатар. нас. (греків, готів, решток хозар і половців – останніх татари масово винищували), яка пізніше поширилася на генуезців, черкесів, українців (полонені з ясиру), ін. народності. Тюркізація монгол. верхівки Золотої Орди завершилася досить рано. Існував (практично до 1944) поділ на субетноси: 1) південнобережний ("ялы-бойлю") з помітними ознаками османізації (частково це крим. турки, які поселялися на тер. колиш. генуезьких колоній, захоплених Туреччиною 1475); 2) гірський ("татлар", тати) – значною мірою татаризовані греки, готи, ін. народності; 3) центральнокрим. ("ортаюлак"); 4) степовий ("ногайлар", ногайці або "мингат", "мангит", мангити) – недавні кочовики, переважно ногайці за походженням.

Відповідь:

Пояснення:

б'єднавши під своєю владою Італію, Рим прагнув до панування у Західному Середземномор'ї. Але тут він зіткнувся із своїм колишнім союзником – фінікійською колонією Карфагеном. Карфаген був величезним і казково багатим містом. Його жителі займалися торгівлею, привозили з Іспанії залізо, олово, срібло, із Сардинії – мідь і хліб. Уяву сучасників вражали шестиповерхові будинки, величні палаци та храми Карфагена. У місті на той час мешкало близько 700 000 осіб. Його оточували три ряди мурів з чотириповерховими банітами. У військових стайнях було 4 000 коней і 300 бойових слонів. У центрі міста розташовувалася фортеця – Бірса. Армія Карфагена, була найманою. Основну силуРимляни шукали приводу розпочати війну з Карфагеном. Першим кроком стало звільнення ними у 264 р. до н.е. захопленого карфагенянами міста Мессана на Сицилії. Так розпочалася перша з трьох Пунічних війн, яка тривала 23 роки.

На суходолі римляни успішно конкурували з ворогом. Вони взяли в облогу місто Сиракузи, і тиран цього міста Гієрон II змушений був укласти мирну угоду. Чимало грецьких міст також перейшли на бік Риму. Але для перемоги над Карфагеном потрібно було мати могутній флот. Наполегливі римляни за короткий час побудували 120 кораблів, навчили та підготували до битв близько 30 000 веслярів. У 260 р. до н.е. в битві під Мілами Римський флот пройшов перше бойове хрещення і здобув вагому перемогу. На її честь у Римі спорудили мармурову колону, прикрашену носами захоплених карфагенських кораблів.

Найграндіозніша битва першої Пунічної війни відбулася в 256 р. до н.е. біля сицилійського мису Екном. 330 римських кораблів, які везли до Північної Африки римських вояків, тут зустрілися з 350 карфагенськими. Римський флот знову здобув перемогу. На узбережжі Африки висадилися понад 15 000 солдатів армії консула Атілія Регула. Римляни спустошували квітучі землі узбережжя до Карфагена.

У 255 р. до н.е. доля відвернулася від них: союзник Карфагена, спартанський полководець Ксантипп, розбив війська Регула, полонив і стратив консула. До того ж під час вивезення з Африки залишків армії Регула флот потрапив у нищівний шторм, під час якого загинуло 256 кораблів.

Але цією поразкою римлян війна не закінчилася. Вона спалахнула з новою силою на Сицилії. Військова удача була на боці римлян, доки на острів не прибув талановитий карфагенський полководець Гамількар Барка. Під його командуванням війська перейшли в наступ і спустошили південь Італії, хоча остаточно перемогти супротивника не спромоглися. У 241 р. до н.е. виснажені війною Рим і Карфаген уклали мирну угоду. За угодою Карфаген втратив острови Сицилію, Корсику, Сардинію.

 карфагенян становив флот.