Вчем сущность принципа вассальной зависимости?

Вассалитет как базовый принцип социальной и ментальной структуры адыгского феодализма является для нас ключом к пониманию характера данной эпохи в черкесии. далеко не случаен тот факт, что целый ряд крупных европейских обозревателей черкесии считали феодальный строй этой страны схожим с западноевропейским. у джорджио интериано (1500) читаем: «есть среди них знатные и вассалы, и сервы, или рабы»1. у п.-с. палласа содержится точное сравнение: «это (черкесское дворянство – с. х.) род рыцарей, которые поддерживают между собой и в отношении подданных настоящую феодальную систему, подобную той, которую рыцарство ввело раньше в пруссию и лифляндию»2. у фредерика дюбуа де монперэ: «нынешнее состояние черкесии вызывает у нас в памяти представление о цивилизации времен первых королей в германии и франции. это образец феодальной, рыцарской, средневековой аристократии»3.черкесский вассалитет признавал право основать собственный аристократический дом как за уорками, так и за незнатными, но свободными членами общества, т. е. за тфокотлями. якоб рейнеггс, уроженец саксонии, длительное время проживший в грузии и часто бывавший в кабарде, отмечал это право адыгского вассалитета: «каждый дворянин зависит от своего наследственного князя, однако князь не может ничего делать с его рабами, крепостными или имуществом. также мало осмеливается дворянин прикасаться к собственности своих крепостных, к его рабам, , рогатому скоту или лошадям, или же присвоить себе на них малейшее право. князь и дворянин не могут требовать от своих крепостных ничего, кроме оброка, и ни один крепостной не может быть стеснен в увеличении своего имущества, а еще менее быть проданным, битым или истязаемым. что касается рабов, то все зависит от доброй воли его господина, но не было примера, чтобы с ним обращались жестоко или бесчеловечно, если он не провинился каким-либо образом»4. здесь под крепостными явно имеются в виду тфокотли, что говорит либо о неправильности перевода, либо об структуре адыгского общества. но главное подмечено исключительно точно: существование правового и имущественного суверенитета личности в рамках адыгского вассалитета.

эпоха ивана iii была ознаменована преодолением феодальной раздробленности и созданием московского централизованного государства.

усиление власти великого князя, возрастание влияния боярства, появление аппарата централизованным государством вызвали необходимость принятия нового нормативно-правового акта, отвечающего вышеуказанным реалиям.

содержание судебника распадается на четыре части:

деятельность центрального суда и нормы уголовного права (ст.1-36).

организация и деятельность местных судов (ст. 37-45).

гражданское право и гражданский процесс (ст. 46-66) (наследование, договоры личного найма, купли-продажи, переход крестьян от одного хозяина к другому, о холопстве).

дополнительные статьи по судебному процессу (ст.67-68)

2) в период правления ивана iii васильевича (1462— 1505) к московскому княжеству были присоединены ростов (1474), великий новгород (1478), двинская земля (1478), тверь (1485), казань (1487), вятская земля (1489). в зависимость от москвы попали псков и рязань. таким образом в конце xv в. границы территории единого государства на севере доходили до белого моря, на юге — до оки, на западе — до верхнего днепра, на востоке — до отрогов северного урала. наиболее крупным достижением ивана iii было окончательное свержение татаро-монгольского ига в 1480 г. (знаменитое стояние на реке угре). росту авторитета нового российского государства при иване iii способствуют также победы войск в так называемых первой (1488—1494) и второй (1500—1503) порубежных войнах с великим княжеством литовским. в результате этих войн москва присоединяет верховные области — область верхнего течения р. оки (новосиль, одоев, воротынск, белев и т. д. ) и северные города (путивль, новгород-северский, трубачевск и др.) . при этом коренным образом изменился статус главы государства. великий князь московский и владимирский превращается в «государя всея руси» — «самодержца» . слово «самодержец» сначала употреблялось в значении независимости великого князя от какого-либо другого государства, а затем и в смысле неограниченности его власти в своей стране.

Більшість тогочасного населення русі мешкала в неукріпле-них поселеннях, які називали так, як і сьогодні, - селами. у давньому селі було півтора-два десятки жител, споруджених з дерева. житла русичі заглиблювали в землю на 30 - 80 см, іноді й більше, тому їх називають напівземлянками. у таких спорудах було затишно, вони швидше нагрівалися й довше тримали взимку тепло, а влітку - зберігали прохолоду. у хаті в кутку була піч з глини або каменю, яку топили «по-чорному», тобто так, що дим виходив крізь двері чи невелике вікно, чи просто крізь солом'яний дах.селяни вирощували ячмінь, овес, згодом жито та пшеницю. з городини знали ріпу, капусту, редьку, огірки, буряк, моркву, горох, цибулю й часник. у садках росли вишні, сливи, яблуні. з тварин розводили велику рогату худобу, кіз, овець, свиней. помічниками в господарствах були воли та коні. живучи поміж лісів, у краю річок та озер, русичі не нехтували тисячолітнім мисливським і досвідом. знали бортництво. полювання та бортництво давало змогу отримувати не лише додаткові харчі, а й хутро, мед і віск - чи не найцінніші товари, які русичі збували сусіднім .доберіть кілька іменників, прикметників, дієслів, які б розкривали зміст прочитаного.заможні міщани - бояри та дружинники - носили дороге вбрання, пошите із заморських тканин, хутра й шкіри, оздоблене коштовностями. за верхній одяг і чоловіків, і жінок правив плащ. плащі накидали на плечі й засті на правому плечі застібкою-фібулою. найбагатшими й найрозкішніше оздобленими, звичайно, були князівські плащі. їх шили з дорогих кольорових вовняних тканин. краї таких плащів обшивали золототканими стрічками, смугами з дорогого хутра, а поли -золотою вишивкою, нашивними орнаментованими бляшками із золота та срібла.князівський костюм складався, окрім плаща, з довгої верхньої сорочки з дорогих тканин, штанів та чобіт з гарно вичиненої та фарбованої (здебільшого в червоний чи зелений колір) шкіри. доповнювала вбрання шапка з хутряною опушкою, діадема та барма - комір-наплічник з коштовностей. обов'язковим елементом давньоруських костюмів була сорочка. у сорочки вдягалися і селяни, і князі. княгині, боярині та багаті городянки поверх сорочок носили також довгий верхній одяг тунікоподібного крою з ширшими, ніж у сорочок, рукавами. жіноче вбрання доповнювали пояси. заможні жінки любили прикраси - золоті й срібні ланцюжки, намиста, сережки.теплим верхнім одягом, який носили і чоловіки, і жінки, були кожух і свита. князі, бояри, багаті дружинники та купці ходили в кожухах з білки, горностая, куниці, а міський простолюд та селяни - з ведмедя, овчини та козячих шкур.наші землі в 9-10 ст. чужинці називали «країною градів». «гради», тобто фортеці, споруджували з дерева - городили, звідси й назва - «город», або «град». укріплені поселення поступово перетворювалися на міста. великі міста складалися з трьох частин. одна з них - дитинець. це найстаріша частина міста, розташована найчастіше на узвишші, горі. зміцнена стінами, валами й ровами, ця частина давнього міста й була фортецею. на дитинці будували князівські та боярські двори. від часів хрещення русі саме тут розташовувалися найважливіші церкви й собори. нижче дитинця простягався поділ. саме тут мешкали ремісники та купці, тут був торговий майдан, чзалежав від рельєфу місцевості. сходилися вони до торгової площі, біля міських брам чи дитинця. центральна вулиця пролягала здебільшого від головної брами передмістя до дитинця. вулиці вимощувалбудівлі в давніх містах розташовували , між якими лишали проїзд - вулицю. напрям вулиць часто и дерев'яними настилами.міста заселяли переважно ремісники. чимало мешканців міст жило з торгівлі. у великих містах мешкали князівська родина, бояри, дружинники, духівництво.під садиби простолюду відводили невеликі ділянки землі. свої хати городяни розташовували в глибині двору. це були здебільшого однокімнатні, з глиняною підлогою, заглибленою в землю, будівлі, площею не більше 18 - 20 м2. споруджували також господарські приміщення: навіси, клуні, хліви.садиби й житла представників заможних верств були багатші й просторіші. князі та бояри мешкали у двоповерхових хоромах з багатьма приміщеннями.у князівських палацах, боярських хоромах завжди було гамірно. тут чатували дружинники, метушилися слуги, юрмилася челядь. звідси віддавали накази, тут судили й урядували, сюди звозили данину. у просторих великих залах, де збиралися дружинники князя, часто відбувалися бенкети.