^^ надо: ) какие национальные проблемы были в германии, и италии и как решались ?

Ну это можно найти в интернете не на этом сайте, а в различных сайтах

1) г

2) г

3) б

4) в

5) б

6) в

7) в

8) б

9) в

10) б

11) в

12) б

13) б

14) в

15) неповиновение власти, вооружённые восстания, декларирования новой государственности в Европейских странах

Италия, Франция, Германия, Дания, Шлезвиг, Швейцария, Швеция, Великая Польша, Румынское княжество, Российская империя.

16) Наполеон: Французский император, гениальный полководец. Родился в семье мелкопоместного дворянина. В 1785 г. в чине поручика окончил Парижскую военную школу, служил в полку в Южной Франции. Был произведен в капитаны и направлен в войска, осаждавшие Тулон, захваченный англичанами. Благодаря плану, разработанному Наполеоном, англичанам пришлось покинуть город. Тулон пал, а сам Наполеон, которому было всего 24 года, был сразу же произведен в бригадные генералы. В 1795 г. решительно подавил монархистский мятеж в Париже, после чего был назначен главнокомандующим армией в Италии, где проявил свое мастерство, разгромив австрийские и итальянские войска. В 1799 г. по пути в Италию произвел военный переворот в Париже, став одним из трех консулов Франции. В 1804 г. стал императором Франции.

Королева Виктория: Alexandrina Victoria; 24 мая 1819, Кенсингтон — 22 января 1901, Осборн-хаус, Юго-Восточная Англия) — королева Соединённого королевства Великобритании и Ирландии с 20 июня 1837 года и до смерти. Императрица Индии с 1 мая 1876 года (провозглашение в Индии — 1 января 1877 года).

Луи Филипп: Louis-Philippe Ier; 6 октября 1773, Париж — 26 августа 1850, Клермонт, графство Суррей, близ Виндзора) — лейтенант-генерал королевства с 31 июля по 9 августа 1830 года, король французов с 9 августа 1830 по 24 февраля 1848 года, получил прозвища «король-гражданин» («le Roi-Citoyen») и «король-буржуа» («le Roi Bourgeois»

XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації - відродження римських міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпціг, Магдебург), посилення їх господарського зна­чення. Головною причиною цього було економічне піднесення, руйнування натурально-господарських форм виробництва. Вотчинне ремесло вичерпало себе, феодальний маєток не міг розвивати своїх промислових проблем. Успіхи сільського гос­подарства зробили можливим існування населення, яке могло не займатися сільським господарством. Вотчинні ремісники переводились на оброк. Вони йшли з маєтків і селилися на перехрестях доріг, у торгових містечках, біля стін замків і мо­настирів. Поступово ці поселення перетворювались в міста.

Крім старих римських центрів, середньовічні торгово-про­мислові міста перебували під владою феодалів, які були заці­кавлені в їх виникненні на своїх землях, оскільки міста і по­датки з них приносили немалі прибутки. Система феодальної земельної власності міцно прив'язувала торгово-промислові центри до землевласника, а самі міста певною мірою повторю­вали структуру феодального маєтку. Значну частину території

міста займав замок з господарськими і громадськими будівля­ми. Феодал постійно жив у місті. При ньому перебувала знач­на кількість воїнів і слуг, яким роздавали земельні ділянки. Решта землі, як правило, належала церкві. Феодал ставився до міських жителів як до сільських ремісників, котрі пересе­лилися в місто. Тому вони відбували всі феодальні повинності. В дещо кращому становищі були купці, хоч також виконували повинності.

На феодалові лежали нові обов'язки. Він повинен був за­хищати місто, його жителів від зазіхань інших сеньйорів або зовнішніх ворогів. У X ст. це було нелегко. Набіги норманів, арабів, угорців спустошували землі Європи. Лише добре укріплене місто могло протистояти загарбникам. У XI ст. зов­нішня небезпека майже повністю зникає і феодали втрачають своє значення захисників міст. Таке становище надзвичайно загострило суперечності між міщанами і феодалами. У краї­нах Заходу вони вирішувалися протягом XI - XIIIст. у ході так званих комунальних революцій. В Італії великі торго­вельні міста добилися повного визволення вже в XI ст. Дещо пізніше на шлях боротьби за визволення стали міста Північної Франції і Німеччини. В XII - XIII ст. у багатьох містах За­хідної Європи утворилося чимало міст-комун або міських рес­публік, що цілком звільнилися від сеньйорів і отримали по­вне самоврядування. До відання міст переходили управління й суд, збирання податків, військова повинність, догляд за міською торгівлею тощо. Серед таких республік особливо виділялися італійські міста, насамперед Венеція, Генуя і Фло­ренція, які захопили багато земель і стали великими купець­кими державами.

Там, де феодали зберігали свою могутність, боротьба міст набувала надзвичайної гостроти й тривала іноді впродовж де­сятиріч. Далеко не всім містам Західної Європи вдалося звільнитися з-під руки феодалів. Більшість міст певною мірою залишалася їм підвладною і в кращому разі діставала грамоту, що визначала розмір виплат сеньйору і гарантувала громадя­нам особисту свободу. Такі міста називалися "вільними міста­ми". Вони ніколи не досягали прав міста-комуни; управління й суд там залишалися в руках сеньйора, проте права та обо­в'язки їхніх представників — так зване "прево"- точно визна­чалися, щоб уберегти міське населення від зловживань.

У XIII ст. сформувалося феодальне міське "магдебурзьке право", яке встановлювало порядок виборів і функції органів

міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, ре­гулювало питання торгівлі, опіки, успадкування тощо.

Економічно розвинуті міста Англії, Франції та Німеччи­ни в XI - XII ст. досягли значного розвитку. Зросло міське населення, розвиваються ремесла і торгівля. Панівне місце посідає виробництво вовняних тканин, збут яких забезпечу­вав піднесення ремесла і торгівлі. Збагачуються купці, поси­люється їх вплив.

У XII — XIII ст. у містах сформувалися ремісничі об'єднан­ня — цехи. Середньовічний цех співзвучний із сучасним тільки за назвою. У ті часи він створювався за професійними ознаками (шевський, ковальський, кравецький, ювелірний та ін.). Цехи складалися з майстерень певного профілю. Кожний цех мав свій статут — цей документ узаконював і регламентував не тільки виробничий і духовний, а й моральний іб життя ремісничо­го колективу. В них було записано, зокрема, таке: у майстернях