Значение принятия христианства на руси?

1)  это вывело русь на  более  высокий международный уровень, подняло её авторитет; 2) это  был  толчок длч развития новой  культуры; 3)  сделало  людей  более человечными,  цивилизованными.

Главным, , было политическое значение принятия христианства на руси. реформа, проведенная князем владимиром киевским, стала первым «окном в европу» . до этого события русь жила в замкнутом пространстве, имея представление о чужеземцах только как о врагах. постоянные оборонительные войны то с восточными кочевыми племенами, то с западными захватчиками приучили русичей к мысли о том, что мы в кольце врагов и чем надежнее мы изолируемся, тем лучше. изоляция же приводила к еще большему упадку и культуры. после крещения руси у страны стали развиваться и крепнуть внешние связи. в первую очередь, к нам пошел поток товаров, предметов культуры и науки из византии. эта страна с двухтысячелетней культурой оказала огромное влияние на русь. значение принятия христианства на руси проявилось еще и в том, что в страной появилась новая, духовная составляющая. иерархи православной церкви наряду с князьями (а позже и царями) оказывали мощное влияние на формирование общественного мнения, а в итоге и на политику. вместе с развитием политических связей укреплялись , торговые. на руси появились заморские ткани, посуда, другие предметы быта. княжеские палаты стали строиться с учетом особенностей византийской архитектуры, в обиход вошло украшение интерьеров церквей и княжеских палат художественной росписью, драгоценностями. культурное значение принятия христианства на руси доказывает все последующее развитие страны. влиянию греческой культуры у нас появилась кириллица, первая азбука, первые рукописные книги. ведь именно деятели христианской церкви, которых нам поставляла византия, стали первыми авторами книг – летописей, учителями служителей церкви. это были самые просвещенные люди, которые несли свет знания развивающейся стране. значение принятия христианства в том, что русь осознала себя частью мировой культуры. она жадно впитывала в себя все новое, что приходило к нам из соседних государств, соединяя свое, самобытное, с иноземным. из такого соединения культур разных народов впоследствии и сложится великая культура, которая уже сама будет оказывать влияние на другие страны. среди других переломных моментов в нашей страны значение принятия христианства на руси невозможно переоценить. не случайно народ признал князя владимира, совершившего этот шаг, равным апостолам, ученикам и последователям христа, и дал ему прозвище равноапостольный.

В 73 році до н. е. розпочалось повстання рабів під проводом гладіатора Спартака — більше 120 тисяч повсталих здійснили спробу взяти під контроль Римську республіку. Це було найбільше повстання рабів Давнього світу і єдине, що стало загрозою римській державності.

Взимку 73 року до н. е. 78 гладіаторів із гладіаторської школи в Капуї здійснили втечу — увірвавшись на кухню і озброївшись ножами, вони вбили охорону і зуміли втекти з міста. Добравшись до Везувія, гладіатори розбили на вершині вулкану табір, з якого почали здійснювати грабіжницькі набіги на заміські будинки багатих римлян, яких було багато в цій місцевості. Для боротьби з повсталими рабами Рим відправив військо, яке було розбите колишніми гладіаторами.

До зими наступного року військо рабів, яке очолювали Спартак і Крікс, збільшилось до 70 тисяч, в основному за рахунок раби з навколишніх селищ, а також вільних селяни. Воно займалось набігами на півдні Італії, а весною 72 року до н. е. вирушило на північ. Для придушення повстання, римський сенат вислав проти них 30-тисячну армію. Щоб уникнути прямого зіткнення амія рабів розділилась — одна, очолювана Спартаком, рушила далі на північ, а друга на чолі з Кріксом — влаштувала засідку, сподіваючись ударити в правий фланг римлян. Проте у битві біля гори Гарган військо Крікса було розбите, а сам він загинув.

Тим часом Спартак розбив висланий проти нього римський легіон і, повернувшись, розбив військо, що завдало поразки Кріксу. Після цього, стративши всіх полонених, убивши всіх домашніх тварин, 120-тисячна армія Спартака продовжила рух на північ, відмовившись атакувати Рим. Однак, досягнувши Мутіни (нині — Модена) і, очевидно, остерігаючись важкого зимового переходу через Альпи, військо гладіаторів знову повернуло на південь. Проти нього сенат виставив 50-тисячну армію на чолі з Марком Ліцинієм Крассом.

Уникаючи прямих зіткнень, йому вдалось розпорошити сили Спартака і розбивати їх окремі групи. Восени 71 року до н. е. значна частина війська повсталих була знищена, і Спартак був змушений відступити до Мессіни, де мав намір на піратських кораблях пере в Сицилію для відпочинку і набору нового війська. В силу різних причин переправитись на Сицилію не вдалось і військо Спартака виявилось оточеним на маленькому півострові з трьох боків морем, а з півночі — армією Красса. За наказом останнього було вирито 55-кілометровий широкий рів від моря до моря, щоб перекрити перешийок. Проте взимку Спартаку з велики втратами вдалось подолати рів, засипавши його, і він з рештками армії вирушив у Брундізій з наміром переправитись на Балкани.

На думку Спартака взяти місто повсталі не могли і армія рабів розділилась. Та, її частина, що стала табором під Брундізієм, була невдовзі розбита військом Красса, а рештки армії Спартака вирушили знову на північ. Розуміючи, що їх невдовзі можуть наздогнати, армія рабів вирішила зупинити відступ і розташувався табором на березі ріки Сілар для поповнення ресурсів і збору всього війська. Однак, незважаючи на всі зусилля, армія Спартака була повністю розбита, більшість рабів загинуло, близько шести тисяч попало в полон, а рештки, яким вдалось уникнути загибелі, були розбиті Помпеєм у битві при Силарусі.

Подальша доля самого Спартака невідома, його тіло так і не було знайдене, а всі захоплені в полон раби були розіп'яті вздовж Аппієвої дороги від Капуї до Рима. Вважаючи, що війна велась з недостойним ворогом Крассу був призначений малий тріумф («овація») з нагородженням миртовим, а не оливковим, вінком. Це посилило його суперництво з Помпеєм, який приєднався до придушення постання Спартака лише в самому його кінці, але вважав, що саме йому належить вирішальна роль у війні проти рабів. Наступного, 70-го року до н. е., Помпей і Красс були обрані консулами.

Причины войны со стороны Рима: расширение своей власти и территорий, за счет завоевания Южной Италии и расположенных там греческих городов-государств, называвшихся “Великая Греция”. Со стороны его противников: остановить расширение власти Рима.

В этом сражении Пирр не смог провести атаку и поэтому отступил в Тарент, а затем в Эпир. Таким образом, римляне выиграли «войну на истощение»: ведь Пирр опирался лишь на небольшое царство Эпир, которое не могло предоставить необходимых для полномасштабной войны ресурсов.