Что нашли археологи в шелковом пути

Одно из самых заметных свершений древнего мира - Великий шелковый путь- свидетельствовало об обоюдной тяге Востока и Запада. Когда известный историк античных времен Геродот в 430 году до н. э. рассказывал о торговой дороге, связавшей Восточное Средиземноморье через Урал и Сибирь с Китаем, она насчитывала уже тысячелетие своего существования. И об этом периоде повествуют не древние тексты, а находки археологов.Раскопки на Урале обнаружили нефритовые кольца, бронзовые топоры и ножи, китайское происхождение которых не подлежит сомнению. Эти вещи были изготовлены очень давно - от 1600 до 1027 года до н. э. Немецкий профессор Г.-В. Хансиг, много занимавшийся историей Великого шелкового пути, пишет, что в обратном направлении - с Запада на Восток - везли конскую упряжь, двигались в виде товара конные колесницы. Любопытная деталь: китайские мастера, начав изготовлять конскую упряжь, до мельчайших деталей стали повторять рисунок и отделку греческих образцов. По этой же дороге попадали в Китай из стран Запада шерсть, стекло и вина. А что шло на Запад? Фарфор, шелк, бумага, изделия из бронзы и нефрита, позже - порох. Время расцвета торговли приходится на период, окончившийся в девятисотых годах нашей эры.Важно отметить: античные греки никогда сами не добирались до Китая, так же как и китайцы до Средиземного моря. Международная торговля находилась в руках цепочки купцов. Северный отрезок пути в основном обслуживали скифы. В могильнике, раскрытом на Алтае, были найдены предметы, пришедшие из Китая, и вещи, чьей родиной была Греция. Загадочные скифы, занимавшие промежуточное положение между Западом и Востоком, были не только активны на евро-азиатских пространствах, но служили у египтян, ассирийцев и Александра Македонского в качестве наемных солдат и переводчиков. В истории античной Греции они отмечены как полицейские в Афинах и охрана в торговых походах по Средиземному морю.В скифских захоронениях находят остатки шелковых тканей и настенных ковров с рисунками, воспроизводящими сюжеты из малоазиатского эпоса. Эти же легенды дали мотивы для малой пластики - фигурок, вырезаемых из бивней мамонта. Скифы, обслуживая срединную часть шелкового пути, связывавшего многие народы, немало сделали для распространения в тогдашнем мире религиозных культов, идей и обычаев и, конечно, - технологии оружия.

Признаки тоталитарного режима в Германии:

• Была установлена однопартийная система  

• Всякая оппозиция ликвидировалась правящей партией

• Фактически, власть срастилась в руках фюрера – это также называется «фюрерство»

• Гражданские свободы также не реализовывались (об этом свидетельствует и геноцид) – конфисковывалась частная собственность, ограничивалась собственность

• Общественная жизнь была унифицирована – и ее главной чертой был расизм (провозглашалась власть белой расы), антисемитизм, антигуманизм, культ войны, популизм

мышления в обществе был более чем авторитарный – фюрер контролировал все государственные структуры, контролировалась и пресса

• Определенно, в Германии был культ национального вождя

• И да, репрессии тоже проводились по национальному признаку

Объяснение:

Из-за того, что большинство немецкого населения было разочаровано во власти, в условиях послевоенного мира, кризисом в социальной сфере, экономике и политике, а правительство не было решить эти проблемы, фашисты смогли прийти к власти. Их поддерживали все – от ремесленников до крупных предпринимателей, и это дало возможность изменить тактику фашистской партии.

Так, в 1933 году началась борьба за отмену всех ограничений на перевооружение страны (закончилась в 1935), а в период с 1936 по 1939 год проводились прямые акты агрессии, репрессии по национальному признаку и так далее.

Олександр Довженко народився 10 вересня 1894 р. в с. В'юнище (тепер м. Сосниці Чернігівської області) в селянській родині. Навчався в Сосницькому чотирикласному училищі, був відмінником, потім у Глухівському учительському інституті.

Протягом 1914—-1917 pp. Олександр викладав фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику в 2-му Житомирському змішаному вищому початковому училищі, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, організував український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл. У 1917р. О. Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту, був головою громади інституту. У 1920 р. він брав активну участь у суспільно-політичному житті країни: як більшовик боровся проти білополяків у житомирському та київському підпіллі.

О. Довженко в 1921 р. працював завідуючим загальним відділом при українському посольстві у Варшаві. Наступного року — в Німеччині на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР Тут він вступив до приватної художньої майстерні й одночасно відвідував лекції в берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва.

У 1923 р. повернувся до Харкова й незабаром став відомим як художник-ілюстратор «Вістей», автор політичних карикатур, який підписувався псевдонімом «Сашко». О. Довженко належав до літературних організацій «Гарт» та «ВАПЛІТЕ». Протягом 1926—1933 pp. він працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів. У 1930р. О. Довженко зняв картину «Земля», яка вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла митцю світову славу. Цього ж року разом зі своєю дружиною і надалі режисером усіх його фільмів Ю. Солнцєвою митець виїжджає в тривале закордонне відрядження. Він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи «Землю», «Звенигору», «Арсенал», виступав перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію.

У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Чарлі Чаплін зазначав: «Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка».

У 1932р. Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван» і був за до кіностудії «Мосфільм». Конфлікти Довженка на Київській студії, особливо після постановки фільму «Іван», загострювалися. Тому митець прийняв рішення виїхати до Москви і з 1933р. працював на «Мосфільмі».

У 1935 р. Довженка нагороджують орденом Леніна, а восени того ж року на екранах з'явився «оптимістичний» «Аероград». У 1939р. вийшов на екрани «Щорс» (поставлений на Київській кіностудії). Фільм швидко став популярним, глядачеві подобались подані з гумором колоритні народні, національні характери, особливо Боженка, Трояна, Чижа...

Протягом 1941—г 1945 pp. О. Довженко створив низку новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись», «Хата», «Тризна» та інші. Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні» (1943). Цей твір був Сталіним заборонений, а Довженку не було дозволено повертатись в Україну.

За «ідеологічно правильний» фільм «Мічурін» митець у 1949 р. одержав Державну премію, яка означала офіційну його реабілітацію після «України в огні».

Протягом 1949—1956 pp. Довженко викладав у ВДІКу (Всесоюзному Державному інституті кінематографії), ставши професором цього навчального закладу.

У 1956 р. у березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована «Зачарована Десна», з цього приводу Довженко дуже радів. У цей час була завершена й «Поема про море». У листопаді розпочались зйомки однойменного кінофільму. А 25 листопада Олександр Довженко раптово помер.

У 1957р. з'явилася друком збірка повістей митця «Зачарована Десна», від якої фактично почався «відлік» письменницької слави.

На всесвітній виставці в Брюсселі в 1958р. 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали і «Землю» О. Довженка...

За своє творче життя О. Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п'єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань

і ноаел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми «Звенигора» 11928) та «Арсенал» (1929), кіноповість «Земля» (1930) були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа, а Довженко — першим поетом кіно. Низку кіноповістей О. Довженка було екранізовано після його смерті: «Повість полум'яних літ» (1944, 1961), «Поема про море» (1956, 1958), «Зачарована Десна» (1956, 1957).

Вражаючими документами доби є «Щоденники» О. Довженка, а шедевром його творчості — «Зачарована Десна». У преамбулі до кіноповісті письменник пояснив причину її написання «довгою розлукою з землею батьків» і бажанням «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел».