Что дала великая хартия вольностей?

Капитуляция перед папой ещё больше обострила растущее недовольство королевской политикой, и весной 1215 г. бароны, поддержанные рыцарями и горожанами, начали открытую войну против Иоанна. Король, видя явное превосходство сил у своих противников, был вынужден 15 июня 1215 г. подписать документ, в котором излагались требования восставших. Этот документ получил название Великой хартии вольностей. Хотя решающую роль в борьбе с королём сыграли рыцари и горожане, требования, записанные в Великой хартии вольностей, отражали главным образом интересы баронов и церковных феодалов, стоявших во главе движения и использовавших его в своих интересах. Король обязался не нарушать права английской церкви, не вмешиваться в выборы на церковные должности и не захватывать церковные земли. Он обещал не брать со своих непосредственных вассалов, т. е. с баронов, больших денежных платежей, чем установлено обычаем, и обязывался не арестовывать баронов, не объявлять их вне закона, не лишать их имущества без законного приговора пэров, т. е. людей равного с ними звания и положения.

В хартии были сделаны некоторые уступки и в пользу рыцарства. Король и бароны не могли требовать с держателей рыцарского феода больше служб и феодальных платежей, чем было установлено обычаем. Рыцари получали гарантию, что с них не будут взимать чрезмерных поборов и штрафов. Это же было обещано и свободным крестьянам.

Большевики, не получив общенационального мандата на управление страной, возглавили наиболее радикально настроенную часть народа в административных и промышленных центрах страны. В целом массы отнюдь не сделали выбора в пользу «пролетарского» социализма. Но они хотели «своей» власти. Этим устремлениям, казалось, наиболее полно отвечали большевики.. . В целом Октябрьская революция свершилась под знаком общечеловеческих ценностей и демократии, но стала утверждаться путем невиданного классового насилия.

 

Зв'язки українців з литовцями і поляками, а через них із Західною Європою істотно вплинули на соціальний та економічний розвиток України.

Річ Посполита була найбільшою державою тогочасної Західної Європи з населенням 7,5 млн. і загальною площею 815 тис. кв. км. Поляки заселяли лише 180 тис. кв. км цієї території і становили майже половину її населення. Кількість українців, які жили на цій території, не перевищувала 2 млн.

Водночас із заходу через Польщу і Литву на Україну почала поширюватися система станової організації суспільства. На відміну від класів, які уособлювали економічний статус певних соціальних груп, стани виникали на основі визначених законом прав, привілеїв та обов'язків. Спочатку правові відмінності між станами не були чітко визначені, і люди могли переходити з одного стану до іншого. Та згодом цей поділ стає спадковим.

Найвищим станом вважалася шляхта. В Україні до неї належало майже 30 найбагатших князівських родів, які походили від суверенних колись князів із династії Рюриковичів і Гедиміновичів: Острозькі, Сангушки, Чарторийські, Вишневецькі, Заславські та ін. До шляхти належали також багаті нащадки бояр київського періоду, які мали маєтки з 10-15 сіл. Шляхтичів, які належали до найвищої верстви, називали магнатами.

Дрібна шляхта складалася з підданих, які дістали свій статус на службі в кавалерії, охороняючи замки чи кордони. їхніх земель вистачало тільки на те, щоб утримувати сім'ю. Загалом українська шляхта становила 5% усього населення.

Польські королі дбали про зміцнення могутності польської шляхти і постійно (у 1387, 1413, 1430, 1434 та інших роках) надавали їй нові привілеї.

Наприкінці XV - на початку XVI ст. шляхта підпорядкувала собі місцеві зібрання - сеймики, а пізніше й загальний сейм Речі Посполитої, якому належала найвища економічна влада у країні. У 1505 р. польський сейм прийняв закон, згідно з яким королю заборонялося без згоди шляхти видавати закони. Після смерті останнього представника династії Ягеллонів (1573) шляхта дістала право обирати короля і визначати його прерогативи.

Польська шляхта наступала також на права міст. Спочатку в 1505 р. міста було позбавлено права голосу в сеймі. Щоб забезпечити собі більший прибуток, шляхта в 1565 р. заборонила місцевим купцям купувати товари за кордоном. Іноземні купці почали торгувати безпосередньо зі шляхтою. Водночас сейм звільнив шляхту від мита. Натомість українська шляхта, щоб мати такі права, повинна була переймати польські звичаї і навіть змінювати власну православну віру, оскільки польські закони передбачали, що особа, яка приймає католицизм, автоматично набуває рівних з польською шляхтою прав. На цей шлях стало багато українських панів.