Наприкінці VII – початку VI ст. до н. е. греки заснували ряд колоній у Північному Причорномор’ї. У IV ст. до н. е. для грецьких міст на Україні настала пора розвитку. Найбагатшою з них була Ольвія, розташована в гирлі Бугу, вона була центром торгівлі між Грецією та її чорноморськими колоніями.
До центрів торгівлі належали Херсонес і Феодосія в Криму, Пантікапей (Керч), східний Крим, але розквіту прийшов кінець. Почалися сварки між верхівкою та рабами, почастішали напади кочівників.
Зміцнення Риму завдало політичну поразку еллінському світу, майже ціле століття тримався Пантікапей з сусідніми містами, але у 68 р. до н. е. Рим оволодіває Чорноморським узбережжям.
Це повертає грецьким містам на Україні економічну та політичну стабільність. Проте панувати грекам на Україні залишалось недовго. Готи і гуни їх знищили зовсім.
Перші слов’янські державні утворення. Антське царство
З початку VI ст. до н. е. землеробський люд стає дедалі політичним. Дослідження їхніх мовних, етнічних, культурних рис вказують на те, що люди ці були слов‘янами – прямими нашими предками, першими українцями.
Порівняно з міграцією кочовиків розселення слов‘ян являло собою повільний рух із правослов’янських земель. Він (рух) охопив великі території. Розселення носило мирний характер, за винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією. Слов‘яни просувалися на нові землі як колоністи, а не загарбники.
Таким чином на початок VI ст. із спільної мови слов‘ян сформувались три підгрупи:
Західнослов’янська, зрештою поділена на польську, чеську та словацьку.
Південнослов‘янська – з якої постали болгарська, македонська та сербохорватська.
Східнослов‘янська – з якої розвинулася українська, російська та білоруська мови.
У VII ст. східні слов‘яни (вірніше їхні прямі предки – анти) були корінним населенням правобережного Дніпра. Протягом VII та VIII ст. налічувалося близько 14 великих племінних союзів на землях теперішньої України, Білорусії та Росії. Племена і роди з патріархами на чолі об‘єднувало поклоніння спільним богам. Пізніше з‘явися клас знаті або князів.
Антське царство
Анти – північно-східна група слов‘ян, племен, які жили на території лісостепу Східної Європи з 2-ї половини VI ст. до початку VII ст. Племена антів були могутнім політичним об‘єднанням. У них була сильна, дисциплінована воєнна організація.
Рід занять: землеробство, скотарство, промисли, торгівля. Вели організовану боротьбу проти племен готів та аварів. Анти – наші прямі предки. По свідченням візантійських письменників VI ст. н. е., анти були високими дужими людьми, які легко переносили погані умови. Анти посідали територію від Дунаю до Дону і Азовського моря. У VI ст. анти постійно загрожували північним кордонам Візантії, а часом погрожували столиці її – Константинополю.
Для ослабления борьбы казахов за землю правительство разрешило заселять междуречье Волги и Яика племенам
Младшего жуза.
2. Правительство дало возможность заселять междуречье Волги и Яика племенам Младшего жуза
Для ослабления борьбы казахов за землю.
3. Для ослабления борьбы казахов за землю правительство в 1801 г. дало возможность племенам Младшего жуза заселять
Междуречье Волги и Яика
4. Хан Внутренней Орды Жангир правил и ввел изменения в системе управления Ордой опираясь на
Царское правительство.
Внутренняя орда была образована указом императора Павла 1 в
1801 г.
6. В 1801 г. указом Павла 1 в междуречье Яика и Волги была образована Внутренняя Орда, которая по имени первого хана получило второе название
Букеевское ханство.
7. В 1801 г. Внутренняя (Букеевская) Орда была образована в
Междуречье Яика и Волги
8. Составной частью администрации Букеевской Орды был Ханский совет, который состоял из 12
Биев
9. Поводом для восстания 1836-1838 гг. послужило назначение Жангир-ханом правителем родов, своего зятя
Карауыл-кожи
10. Предводителями восстания во Внутренней Орде в 1836-1838 гг. были старшины
Исатай Тайманулы и Махамбет Утемисулы
11. Период восстания во Внутренней Орде под руководством Исатай Тайманулы и Махамбет Утемисулы
A) 1836-1838 гг.
12. Обезземеливание простых шаруа, преследования хана Жангира вынудили стать на борьбу в 1836-1838 гг.
Исатая Тайманулы
13. Основной движущей силой восстания 1836-1838 гг. под руководством Исатая Тайманулы были
Казахские шаруа
14. Знания о целях и главных требованиях восстания 1836-1838 гг. можно получить из
Стихов Махамбета.
15. Особую роль в определении цели движения и подъеме шаруа на борьбу сыграл один из руководителей восстания 1836-1838 гг. акын
Махамбет
16. Требования, выдвинутые ханом Исатаю Тайманулы прекратить борьбу и прибыть в ханский дворец с повинной
Усилили движение.
17. В октябре 1837 г. восставшие под руководством Исатая Тайманулы численностью в 2000 человек
Окружили ханскую резиденцию
18. На ход и дальнейший спад восстания с октября 1837 г. повлияло
Поражение Исатая у Тастобе.
19. После подавления восстания 1836-1838 гг. захваченный у восставших скот был распределен между
Султанами и феодалами Жангира
20. В январе 1838 г. угрозу для Уральской военной линии создал отряд
Исатая Тайманулы
21. В 1838 г. восстание Кенесары Касымулы охватило Младший жуз, что заставило правительство
Ускорить подавление восстания Исатая.
22. В 1838 г. опасаясь объединения восстаний Исатая и Кенесары, правительство направило все силы
Для разгрома Исатая.
23. Руководитель восстания 1836-1838 гг. батыр Исатай погиб в сражении с карательными отрядами в местности
Акбулак
24. Разрешение на уход из Внутренней орды на территорию Младшего жуза, отмена налогов были основными требованиями движения 1842 г. во главе с
Аббасом Кошайулы и Лаубаем Мантайулы
25. Был установлен предел ежегодному росту налогов в пользу султанов и ханского двора, таков результат восстания под руководством
Исатая Тайманулы
26. Восстание 1836-1838 гг. потерпело поражение, но имел положительный результат
Установлен предел ежегодному росту налогов.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Какими причинами можно объяснить частую смену правителей в разгар смуты 1605-1610