Особенности литовского государства 13-14 век

Глухівські статті, які складалися з 27 пунктів, починалися з того, що мали бути збережені "права й вольності", підтверджені за Б. Хмельницьким. Царські воєводи залишалися, крім Києва, ще в Чернігові, Ніжині, Переяславі й Острі, але вони не мали права втручатися у справи місцевого населення; суди над обвинуваченими росіянами мали відбуватися за участі українців. Заборонялися постої російського війська в козацьких дворах, дано амністію полоненим росіянами українцям, які зуміли втекти на рідну землю, та ін. Збір податків до царського скарбу здійснювала гетьманська адміністрація. З цих доходів утри­мувалася старшина та 30-тисячне реєстрове військо. Крім того, гетьманові надавалося право утримувати наймане військо (1000 чол.), т. зв. компанійців, для несення охоронної служби і приборкання розрухи. Одночасно було заборонено перехід селян у ко­заки.

За Московськими статтями:

українські міста й землі переходили під безпосередню владу московського царя;

гетьманському урядові заборонялося вступати в дипломатичні зносини з іноземними державами;

обмежувалося право вільного обрання гетьмана: відтепер вибори мали відбуватися лише з дозволу царя й у присутності московських послів;

збільшувалася кількість московських військ в Україні, причому український уряд зобов'язувався безкоштовно постачати їм харчі;

військові гарнізони розміщувалися тепер, крім головних полкових міст, ще й у Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі й навіть на Запоріжжі (у фортеці Кодак);

збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод і всі збори мали йти до царської скарбниці;

українська церква підпорядковувалася московському патріархові;

фактично лише козацький стан зберігав свої автономні права;

заборонялося використання в Гетьманщині фальшивих грошей, якими насильно розплачувалися на українських землях московські військові;

поверталися королівські грамоти на магдебурзьке право українським містам (забрані за наказом царя), зокрема Києву, Переяславу, Ніжину, Каневу, Чернігову, Почепу, Гадячу, Стародубу, Остру та ін.

Объяснение:Московські статті викликали величезне обурення серед усіх верств українського населення, вони стали головною причиною антимосковського повстання в Гетьманщині, а згодом і загибелі самого гетьмана І. Брюховецького.

Это прям полный ответ, можно сократить)

Зовнішня політика. Річ Посполита в результаті Лівонської війни захопила частину Лівонії. На початку XVII ст. скориставшись скрутним становищем Московської держави, Польща здійснила інтервенцію і відібрала у Москви Смоленськ та Чернігово-Сіверську землю. Для війн були потрібні війська. В Речі Посполитій шляхта складала 8-10 % населення (седньоєвропейський показник - 1-3 %). Подібна ситуація була і в Іспанії. Польща ж обирає свій напрямок конкісти – починає експансію на Схід. Ця політика привела до зіткнення з Туреччиною. Велика Порта також хотіла захопити території у Східній Європі. У XVII ст. відбулось три польсько-турецьких війни: 1620 - 1621 (Хотинська війна), 1672 - 1676 (перехід Поділля під владу Туреччини, правління Дорошенка), 1683 - 1699 (розгром турок під Віднем, повернення Поділля та Правобережної України).

У 1648 р. вибухнула Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького. Пошуки союзника привели Б. Хмельницького до угоди з московським царем. З цього моменту боротьба поляків з українським народом у межах Речі Посполитої перетворилася на зовнішню війну з Московською державою.

Скориставшись скрутними для Речі Посполитої обставинами, Швеція обрушила на неї справжню навалу. її недаремно назвали «шведським потопом»: майже всі польські землі опинилися в руках загарбників. Проти ворога піднявся народ. У запеклій боротьбі він очистив свою країну від шведських окупантів. Але спокій виявився недовгим. Знову почалася затяжна війна з Росією, яка продовжувалася до 1667 р., коли було укладено договір про Андрусівське перемир'я. За його умовами Річ Посполита повернула царю Смоленськ і Сіверські землі. Україну було поділено по Дніпру на дві частини: Лівобережжя залишилось у складі Росії, а Правобережжя, окрім Києва, знову перейшло під владу Речі Посполитої. В історії Речі Посполитої почалась епоха потрясінь і занепаду, яка тривала до середини XVIII ст.