19 ! чем отличалась империя оттона 1 от империи карла великого?

23 серпня 1939 р. нарком закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов і міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп підписали у Москві договір про ненапад між СРСР та Німеччиною. Подія відбулася в присутності посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга та секретаря ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна.

Документ був укладений у період погіршення політичних та економічних відносин між СРСР і Німеччиною, спричиненого приходом А. Гітлера до влади і збройними конфліктами СРСР проти Німеччини й Італії в Іспанії (громадянська війна в Іспанії 1936–1939 рр.), Японії на Далекому Сході (бої біля оз. Хасан і бої на р. Халхін-Гол 1938 та 1939 рр.). Договір став політичною несподіванкою для третіх країн та означав переорієнтацію зовнішньої політики Москви на зближення з Берліном після кількох місяців тристоронніх переговорів про взаємодо у випадку нападу Німеччини на Польщу між радянським керівництвом з однієї сторони, Англією та Францією – з іншої. Перемовини з місіями Великої Британії та Франції раптово перервала радянська сторона 21 серпня 1939 р., коли Й. Сталін отримав пропозицію про переговори від канцлера Німеччини А. Гітлера. Від імені радянського уряду Сталін погодився прийняти 23 серпня у Москві німецького міністра закордонних справ Й. Ріббентропа.

Згідно з умовами договору про ненапад, який укладався на 10 років, сторони зобов’язувалися утримуватися від нападу одна на одну й дотримуватися нейтралітету, якщо одна з них ставала об’єктом воєнних дій третьої сторони. Учасники угоди також відмовлялися від участі в союзі держав, «прямо чи опосередковано спрямованого проти іншої сторони». Передбачався взаємний обмін інформацією, що зачіпала інтереси сторін. Курйозність ситуації додавав той факт, що держави на момент підписання договору про ненапад не мали між собою спільного кордону.

До договору долучили таємний додатковий протокол, відповідно до якого країни Східної Європи були поділені на сфери німецьких і радянських інтересів у випадку їхньої «територіально-політичної перебудови». Німеччина визнавала інтереси СРСР у Латвії, Естонії, Східній Польщі, Фінляндії та Бессарабії.

1 вересня 1939 р. Німеччина вторглася в Польщу із заходу, а 17 вересня 1939 р. на територію Польщі зі сходу вступили радянські війська. 22 вересня того ж року у Бресті відбувся спільний радянсько-німецький військовий парад. Територіальний поділ Польщі між СРСР і Німеччиною був завершений 28 вересня 1939 р. підписанням договору про дружбу і кордон.

До складу СРСР були включені території Західної України і Західної Білорусі (1939), Східна Прибалтика, Бессарабія, Північна Буковина (1940). Наприкінці 1939 р. СРСР напав на Фінляндію, розпочавши радянсько-фінляндську війну 1939–1940 рр. Після нападу Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 р. договір, як і всі інші радянсько-німецькі договори, втратив силу.

На думку більшості істориків, пакт Молотова-Ріббентропа з таємним протоколом до нього став змовою двох диктаторських режимів з метою проведення воєнної агресії проти Польщі та розподілу сфер впливу в Центрально-Східній Європі. Він відкрив шлях Німеччині до розв’язання Другої світової війни. Частина істориків, переважно радянських і сучасних російських, вважають, що уряд СРСР погодився підписати пакт про ненапад з Німеччиною, щоб відтермінувати вступ СРСР у Другу світову війну, здобути додатковий час для підготовки, зміцнити геополітичні позиції та обороноздатність країни, технічно модернізувати збройні сили.

Більшість фахівців з міжнародного права вважають договір юридично нелегітимним, оскільки він стосувався інтересів третіх сторін. На їхню думку, пакт Молотова-Ріббентропа також можна кваліфікувати як злочин проти миру.

Русская революция 1905 года, или Первая русская революция, — название событий, происходивших в период с января 1905 по июнь 1907 года в Российской империи.

Русская революция 1905 года

Demonstration Pietarsaari 1905.jpg

Демонстрация в Якобстаде. Осень 1905 года

Место

Flag of Russia.svg Российская империя

Места

Россия

Дата

9 (22) января 1905 — 3 (16) июня 1907

Причина

Земельный голод; многочисленные нарушения прав рабочих; неудовлетворённость существующим уровнем гражданских свобод; деятельность либеральных и социалистических партий; Абсолютная власть императора, отсутствие общенационального представительного органа и конституции.

Основная цель

Улучшение условий труда; передел земли в пользу крестьян; либерализация страны; расширение гражданских свобод;

Итог

Учреждение парламента; Третьеиюньский переворот, реакционная политика властей; ограничение самодержавия; проведение реформ; частичная ликвидация проблем земельного во сохранение проблем рабочего[1] и национального во Организаторы

Партия социалистов-революционеров, РСДРП, СДКПиЛ, Польская социалистическая партия, Всеобщий еврейский рабочий союз Литвы, Польши и России, Латышские лесные братья, Латвийская социал-демократическая рабочая партия, Белорусская социалистическая громада, Финляндская партия активного сопротивления, Поалей Цион, «Хлеб и воля», абреки и другие

Движущие силы

рабочие, крестьяне, интеллигенция, отдельные части армии

Число участников

Свыше 2 000 000

Противники

Армейские части; сторонники императора Николая II, различные черносотенные организации.

Погибло

9000

Ранено

8000

Арестовано

нет данных

Толчком к началу массовых выступлений под политическими лозунгами стало «Кровавое воскресенье» — расстрел 9 (22) января 1905 года в Санкт-Петербурге императорскими войсками мирной демонстрации рабочих во главе со священником Георгием Гапоном (96 убитых и 333 раненых, из которых затем умерло ещё 34 человека, — сообщается в февральском докладе директора Департамента полиции А. А. Лопухина министру внутренних дел А. Г. Булыгину о событиях 9 января)[5].

В этот период стачечное движение приняло особенно широкий размах, в армии и на флоте произошли волнения и восстания, что вылилось в массовые выступления против монархии. Манифестом Николая II от 6 августа 1905 «Об учреждении Государственной Думы»[6] учреждалась Государственная Дума как законосовещательный орган при монархе. Однако волнения не прекращались.

Итогом выступлений стала октроированная конституция — Манифест 17 октября 1905 года, даровавший гражданские свободы на началах неприкосновенности личности, свободы совести, слова, собраний и союзов. Манифестом учреждался Парламент, состоящий из Государственного Совета и Государственной Думы.

За революцией последовала реакция: так называемый «Третьеиюньский переворот» от 3 (16) июня 1907 года. Были изменены правила выборов в Государственную думу для увеличения числа лояльных монархии депутатов; власти на местах не соблюдали декларированные в Манифесте 17 октября 1905 года свободы; наиболее существенный для большинства населения страны аграрный во не был решён.

Таким образом, социальное напряжение, вызвавшее Первую русскую революцию, не было полностью разрешено, что определило предпосылки для последующего революционного выступления 1917 года.