Заполнить таблицу, тема россия в поисках перспектив (1917-1927) когда почему кто выступал результат

Ленинн выступал результат неизвестен

Объяснение:

Друга половина ХVІІ-XVIII ст. позначені значними змінами в освітянській сфері: було створено розгалужену мережу початкових навчальних закладів, сформовано систему спеціальної професійної освіти, закладався фундамент вищого рівня вітчизняної освіти. Особливого розвитку освітній системі надав вагомий вплив російської та європейської культур (так, у числі закладів освіти поряд із братськими та приходськими православними школами були й уніатські, єзуїтські та протестантські).

Початкові, середні та вищі навчальні заклали не мали єдиної програми освіти, оскільки створювалися з ініціативи представників різних верств населення.

Початковий рівень освіти репрезентували церковно-приходські школи, у яких вчителювали дяки. Головною метою таких шкіл було виховання християнина. Завдання початкових шкіл - навчити дітей читати і розуміти прочитане, адже християнин повинен був самостійно знайомитися з богослужбовими книгами і розуміти церковну службу. Вміння каліграфічно писати не вважалося необхідним на цьому етапі освіти, тому учні засвоювали тільки навички спрощеного письма.

Своєрідним явищем у системі освіти в українських землях, особливо на Лівобережжі та Слобожанщині, була діяльність мандрівних учителів - дяків, студентів колегіумів, Києво-Могилянської академії, які під час канікул мандрували Україною. Багато з них не поверталися до свого навчального закладу, приставали до приходських шкіл і навчали дітей, наймалися приватними вчителями, заробляючи цим на життя та розповсюджуючи знання, які іноді виходили за межі тих, що їх надавали церковні школи.

Андрей Боголюбский заложил основы русского централизованного государства.
"Князь Андрей, - говорит летопись, - смущался о нестроении братии своей и братаников, и сродников, и всего племени своего, яко всегда в мятеже и волнении все бяху и мнози крови лияше". Андрей "скорбяше о сем и восхоте идти в Суздаль и Ростов, яко там, рече, спокойнее есть". Он не взлюбил удельных порядков, и сначала удалился от них, а затем, когда настала возможность, начал "ломать старину".
Свое политическое влияние князь Андрей стремился распространить на все четыре стороны света, продолжая в этом смысле начинания своего отца Юрия Долгорукого. Только руки Андрея Юрьевича простерлись куда дальше отцовской длани. Помимо киевского юга, зона жизненных интересов владимирского князя на востоке провоцировала конфликт с Волжской Булгарией, а на севере и северо-западе требовала подчинения Новгорода. Главной и постоянной целью Андрея было стремление принизить значение Киева, лишить его древнего старшинства над русскими городами, перенести это старшинство во Владимир на Клязьме.

В 1160 году Андрей Боголюбский, пользуясь званием старшего князя, предъявил права на Новгород. "Да будет вам ведомо, - объявил он вече вольного города, - что я хочу покорить Новгород добром или лихом, чтобы вы мне целовали крест, иметь меня великим князем, а мне вам хотеть добра".

Историческая заслуга князя состояла в том, что он показал прекращения распада Руси. Ему удалось, пусть ненадолго, но решительно разорвать замкнутый круг княжеских усобиц в Русской земле. По сути, он предначертал Суздальскому княжеству, в котором зародилась великорусская нация, роль нового центра ее объединения. Андрей стал основателем нового государства. Князь объявил себя единодержавным великим князем всей земли Русской, а город Владимир провозгласил престольным городом. Андрей явился зачинателем нового государственного порядка – русского централизованного государства, идея которого позднее была воспринята и с успехом воплощена Москвой. Перенеся великокняжеский престол из Киева во Владимир, канонизированный церковью, князь Андрей стал первым великорусским государем.