Что относится к православию а что католичеству икона, сульптура, христиане, библия, центр в риме, патриарх и ещё к каждому надо добавить по два примера

«Опиумные» войны В 1839 г. в Пекине были разработаны новые правила, предусматривающие суровое наказание как для иностранных, так и для китайских торговцев опиумом. Это стало поводом для объявления Великобританией войны, которую называют «опиумной». Она продолжалась в течение 1839-1842 гг. и закончилась подписанием нанкинского договора — первого неравноправного соглашения между Великобританией и Китаем. По договору китайские власти обязывалась открыть для английских торговцев порты Кантон, Амой, Фучжоу, Нинбо и Шанхай. Также Китай должен был выплатить контрибуцию за уничтоженную партию опиума и восстановить двустороннюю торговлю. Первая «опиумная» война стала началом длительного периода ослабления государства и гражданской смуты в Китае, что привело к закабалению страны европейскими государствами. Используя ослабление Китая, Англия стала расширять там свои позиции. Это привело к англо-франко-китайской (второй «опиумной») войне, которая длилась в течение 1856-1860 гг. Великобританию в этой войне поддержала Франция. В конце 1857 г. англо-французские войска захватили и ограбили Кантон, а в начале 1858 — форты Дагу и подступы к г. Тяньцзинь. В июне 1858 года Англия и Франция вынудили Китай подписать Тяньцзиньский договор. Через год Англия и Франция спровоцировали новую грабительскую войну, в результате которой навязали Китаю в 1860 г. Пекинский договор. По нему Китай платил Франции и Великобритании контрибуцию, открывал для иностранцев порт Тяньцзинь, отменял запрет выезда китайцев из страны и позволял иностранным государствам нанимать китайских рабочих. - Источник: Китай в 19 веке

В результаті селянської реформи 1861 року в Російській імперії сприятливими стали умови для розвитку товарно-грошових відносин на селі та продажу сільськогосподарської землі. Артем Терещенко зі своїми двома синами Іваном та Олександром розпочали скуповувати володіння поміщиків, господарства яких занепадали. На початок ХХ століття родина володіла майже 200 тис. га землі у Чернігівській і Курській губерніях, що робило її одним із найбільших землевласників Російської імперії[1]. Поруч із сільськогосподарськими землями Терещенки скуповували та оновлювали цукрові заводи, млини і винокурні. Нарівні з модернізацією придбаних цукрових заводів, підприємці будували нові.

У 1870 році Артем Терещенко із синами заснували «Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків» з початковим капіталом у 3 млн крб, який до 1900 року досяг уже 8 млн крб. На той час у розпорядженні товариства перебувало п'ять цукрових заводів: власні рафінадні — Михайлівський (Глухівський повіт), Тульський і орендований Черкаський; цукрові — Воронізький (Глухівський повіт) та орендований Крупецький (Путивльський повіт). Товариство було акціонерною компанією закритого типу, акції якої могли переходити виключно між його засновниками — родиною Терещенків.[2]