Краткое сочинение судьбе чингисхана

Чингисхан (около 1155 - 1227 гг.) - монгольский император, родился в урочище на берегу реки Онон. Его отец, вождь Есугей, в это время вел военную кампанию против татарского предводителя по имени Темучин. Война окончилась победой Есугея. Разгромив врага, он вернулся домой, где его встретило известия, что его жена Оэлун родила сына. Осмотрев ребенка, Есугей увидел на маленькой ладошке, сжатой в кулак, пятнышки запекшейся крови. Суеверный монгол связал это со своей победой над татарским вождем и назвал младенца Темучином. 
    Потеряв отца, в возрасте тринадцати лет Темучин должен был стать верховным вождем монголов. Однако смерть Есугея послужила толчком для отделения некоторых племен, до этого вынужденных держаться вместе, подчиняясь могущественному предводителю. На увещевания Темучина вожди племен ответили: " Даже самые глубокие колодцы высыхают, самые твердые камни рассыпаются. Почему мы должны оставаться верными тебе?" 
    Его мать Оэлун не могла смотреть на то, как ослабевает власть ее сына. Она отправила тех, кто еще оставался верным ему, против отложившихся племен. В результате примерно половина вассалов некогда большой орды Есугея хотя и с колебаниями, но сохранила верность Темучину, заставляя однако, того постоянно сомневаться в их надежности.   
ЧингисханНо даже с такими ненадежными соратниками Темучину удавалось бороться против заговоров и противостоять открытой вражде соседних племен, особенно найманов, кераитов и меркитов. С одним из этих племен Темучин вел практически непрекращающуюся войну до 1206 года, когда он собрал достаточно сил, чтобы объявить себя верховным правителем всех племен Монгольской степи. Он созвал курултай (съезд вождей) на берегах Онона, где был провозглашен великим ханом над всеми племенами с новым именем Чингисхан (кит. Cheng-sze - истинный властитель). В это время у Чингисхана остается лишь один открытый противник в Монгольских степях - найманский хан. Против него Чингисхан и направляет свои войска. В одном из боев он так умело разгромил силы найманов, что Кучлук, их предводитель, бежал к Иртышу. Вместе с ним бежал его союзник, меркитский хан Тохта-беки.

1427 р. емір Текійє посварився з Великим ханом. Від цього моменту він перестав служити Улу Мухамеду, перекочував на Дін, де до нього приєдналися власні чамбули, за до вірних людей знайшов Хаджі Ґерая і разом із ним відійшов у Західний Дешт (за Дніпро). Хаджі почав претендувати на кримський улус, який раніше належав його дідові (царевичу Таш-Тимуру). Але натиск Девлет-Берді (його дядька), одного з претендентів на золотоординський престол із Дешт-і-Кипчаку та колишнього намісника Криму, заважав йому здійснити задумане. Порівняно легко відігнавши родичів, Девлет-Берді переоцінив свої сили. Після розгрому Девлет-Берді на Волзі (1427) Хаджі Ґерай з'явився в Криму. Царевич вирішив скористатися нагодою і опанувати кримський улус. Незабаром Ґерай на чолі шістнадцяти тисяч ногайських нукерів уступив в Ескі-Кирим (1428). Ґерай відразу спробував зміцнити свою владу, звернувшись за підтримкою до родів Криму, до власниці замку Кирк-Єр (Чуфут-Кале) Джаніке-ханчі і до влади міста Солгату. В цей час почав карбування власної монети, але з іменем Гіяс ад-Діна. Також Хаджі Ґерай наблизив до себе Ширінів. Але пишні дари не дуже до Через появу міцного супротивника (Улу Мухамеда) знать півострова (за винятком Джаніке-ханчі) надала перевагу лояльності до Улу Мухамеда. Хаджі і без того терпіли як ставленика Литви, оскільки в Криму не було сил, аби його вибити. Емір Текійє, глава Ширінів, який різко змінив політичну орієнтацію і підтримав Улу Мухаммеда, на чолі війська напав на Крим. У підсумку Ґерай, контролюючи лише Солхат, вимушений був тікати. Він забрав частину родової казни. Уникаючи битв, але тим не менше зазнавши великих втрат (війська розбігалися), Хаджі відступив у Дешт-і-Кипчак.

Джаніке-ханча, яка володіла Кирк-Ер (Чуфу-Кале) і разом з Ширинами до утвердитися у Криму Хаджі Ґераю, який доводився їй триюрідним племінником. По смерті Джаніке Хаджі Ґерай збудував дюрбе (мавзолей) на її могилі, що досі збереглося серед руїн Чуфут-Кале.

Новий хан береться за проведення державних справ. Від Джаніке-ханчі він отримав у власність замок Джантим-Кале (Кирк-Йор, сучасний Чуфут-Кале) і зробив своєю базою на випадок війни. В майбутньому тут виникне нова столиця — Бахчисарай. Хаджі Ґерай задумав значні реформи в Криму, але для цього потрібно було укріпити свою владу.

Наступним кроком мало стати об'єднання всієї території півострова, на той час розділеного на степову частину, підвладну татарам, Кафу з Готією (тобто, з Південним берегом Криму, включно по Балаклаву) і невеликим незалежним християнським Мангупським князівством. У разі успіху в руках Хаджі Ґерая виявився б весь морський кордон з кількома сильними фортецями і хорошими портами, від Єни-Кале по гирло Дніпра.

Війна з Генуєю Редагувати
1433 р. втрутився в феодорійські справи. Він підбурив князя Олексія І захопити Балаклаву. Заручившись обіцянкою ханської до князь Олексій напав на генуезьку фортеця Чембало і, підтримуваний місцевими одноплемінниками, восени 1433 р. оволодів нею, заславши до фортеці під виглядом купців кілька шпигунів-агітаторів. Невелика колонія була переважно заселена грецькими рибалками, що співчували сусідньому і рідному за релігією і національністю князівству. Перебуваючи у важкому становищі, вони легко піддалися на аґітацію і при першій появі в балаклавській долині посланого з Мангупа загону військ, місцеві рибалки повстали і до князю прогнати з фортеці невеликий гарнізон. Генуезькі солдати втекли в Кафу, залишивши Чембало в повній залежності від переможця.

У Генуї ці звістки порушили сильне обурення серед купецтва та моряків, народ вимагав від дожа Адорно і сенату покарання невинних, але сенат, тільки що закінчивши тривалу і невдалу війну проти союзних флорентійської і венеціанської республік, опинився в скрутному становищі. На до прийшов банк Св. Георгія, який запропонував позичити уряду республіки необхідну суму для спорядження ескадри. Скориставшись цією пропозицією, сенат ухвалив спорядити ескадру з 20 галер і загоном в 6000 морських і сухопутних військ. Головне начальство над цією експедицією було доручено випробуваного генуезькому полководцю Карлу Ломеліно.

Внутренняя политика Екатерины II осуществлялась под воздействием идей абсолютизма». В 1765 г. в Петербурге было создано Вольное экономическое общество, первая в истории России неправительственная экономическая организация. Его целью являлась координация и кооперация экономического развития имущих классов, изучение положения русского земледелия и условий хозяйственной жизни страны и рас полезных для сельского хозяйства сведений. Проводится конкурс работ, посвященных улучшению положения крестьянства. В 1775 г. объявляется свобода предпринимательства.