Особенности греческой архитектуры. позязя

Сьогодні виповнюється 77 років з дня приєднання західноукраїнських земель до УРСР.  

1. Саме 1 листопада 1939 року Верховна Рада СРСР ухвалила Закон "Про включення Західної України до складу СРСР" і з'єднання її з УРСР.

2. До того 23 серпня 1939 року був підписаний пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР, так званий "пакт" Ріббентропа – Молотова. У таємному протоколі Гітлер і Сталін домовилися про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. Саме за ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі.

3. 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу, поклавши цим початок Другій світовій війні. Своєю чергою 17 вересня 1939 року радянські війська перейшли кордон і зайняли практично всі землі, населені українцями і білорусами, а це територія площею більше 190 тис. кв. км із населенням майже 12 млн осіб.

4. На території Західної України було створено шість областей: Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Рівненську та Дрогобицьку.

5. Менш ніж через рік було законодавчо оформлено і включено до складу УРСР територію Північної Буковини та придунайські землі.

6. Із приєднанням західноукраїнських земель до СРСР розпочався процес радянізації. Спочатку населення Західної України вітало прихід Червоної Армії, адже до цього Західна Україна була залежною від Польщі з досить сильним політичним, національним та економічним гнобленням, жорстокою експлуатацією, масовим хронічним безробіттям, напівкріпосницькими порядками на селі, безправ'ям українців.

Тер­ри­то­рия. В нач. 19 в. Рос­сий­ская им­пе­рия про­сти­ра­лась от Бал­тий­ско­го м. до Ти­хо­го ок., к 1860-м гг. её площадь­ уве­ли­чи­лась с 16 млн.км2 до 18,8 млн.км2. Един­ст­вен­ной тер­ри­то­ри­аль­ной по­те­рей ста­ла про­да­жа в 1867 Аля­ски, Але­ут­ских о-вов и рос. вла­де­ний в Ка­ли­фор­нии (все­го 1,5 млн.км2) США, в ре­зуль­та­те че­го Рос­сия «уш­ла» с Аме­ри­кан­ско­го кон­ти­нен­та. К кон. 19 в. пло­щадь Рос­сий­ской им­пе­рии дос­тиг­ла 22,4 млн.км2 (16,8% оби­тае­мой су­ши), при этом 80,3% её тер­ри­то­рии при­хо­ди­лось на Ази­ат­скую часть. Рос­сий­ская им­пе­рия за­ни­ма­ла 2-е ме­сто в ми­ре по тер­ри­то­рии, ус­ту­пая толь­ко Бри­тан­ской им­пе­рии (31,9 млн.км2).

На­се­ле­ние. В 1795–1826 чис­лен­ность на­се­ле­ния воз­рос­ла с 36 до 53 млн.чел., к 1856 дос­тиг­ла 71,6 млн.чел. (ок. 25% на­се­ле­ния Ев­ро­пы), к 1897 – 128,2 млн. чел. (в Ев­ро­пей­ской Рос­сии – 105,5 млн. чел., в т. ч. в Цар­ст­ве Поль­ском – 9,5 млн. чел. и в Ве­ли­ком кня­же­ст­ве Фин­лянд­ском – 2,6 млн.чел.). Рост на­се­ле­ния в 19 в. про­ис­хо­дил в осн. за счёт ес­те­ст­вен­но­го при­рос­та, обес­пе­чен­но­го вы­со­кой ро­ж­дае­мо­стью. В 1-й пол. 19 в. при­рост ко­ле­бал­ся от 400 до 800 тыс. чел. еже­год­но (в сред­нем 1% в год), во 2-й пол. 19 в. со­ста­вил 48 чел. на 1 тыс. жит. в год. Сред­няя про­дол­жи­тель­ность жиз­ни в 1-й пол. 19 в. – 27,3 го­да, в кон­це ве­ка – 33,0 го­да. Низ­кие по­ка­за­те­ли про­дол­жи­тель­но­сти жиз­ни обу­слов­ле­ны вы­со­кой дет­ской смерт­но­стью и срав­ни­тель­но час­ты­ми эпи­де­мия­ми.

В нач. 19 в. наи­бо­лее гус­то­на­се­лён­ны­ми бы­ли центральные гу­бер­нии. В 1800 плот­ность на­се­ле­ния в них дос­ти­га­ла ок. 8 чел. на 1 км2 (в Ев­ро­пе 40–49 чел. на 1 км2), за Ура­лом – не бо­лее 1 чел. на 1 км2, мн. рай­оны Вос­точ­ной Си­би­ри и Даль­не­го Вос­то­ка бы­ли пус­тын­ны. В 1-й пол. 19 в. на­чал­ся от­ток на­се­ле­ния из центр. рай­онов в Ниж­нее По­вол­жье и Но­во­рос­сию, в 1860–90-х гг. – в Пред­кав­ка­зье. Тем­пы рос­та на­се­ле­ния в этих ре­гио­нах ста­ли на­мно­го вы­ше, чем в центральных гу­бер­ни­ях. Так, в те­че­ние 19 в. на­се­ле­ние Яро­слав­ской губ. уве­ли­чи­лось на 17%, Вла­ди­мир­ской и Ка­луж­ской – на 30%, Ко­ст­ром­ской, Твер­ской, Смо­лен­ской, Псков­ской и Туль­ской – на 50–60%, Ас­т­ра­хан­ской – на 1750%, Уфим­ской – на 1200%, Са­мар­ской – на 1000%, Хер­сон­ской – на 700%, Бес­са­раб­ской – на 900%, Тав­ри­че­ской – на 400%, Ека­те­ри­но­слав­ской – на 350%. В Ев­ро­пей­ской Рос­сии вы­со­ки­ми тем­па­ми рос­та на­се­ле­ния вы­де­ля­лись лишь сто­лич­ные гу­бер­нии. В Мо­с­ков­ской гу­б. за это вре­мя на­се­ле­ние воз­рос­ло на 150%, в С.-Пе­тер­бург­ской – на 500%.

Не­смот­ря на зна­чи­тель­ный от­ток на­се­ле­ния, Центр Ев­ро­пей­ской Рос­сии и к кон. 19 в. ос­та­вал­ся са­мым мно­го­люд­ным. С ним срав­ня­лись Ук­раи­на и Бе­ло­рус­сия. Плот­ность на­се­ле­ния в этих ре­гио­нах ко­ле­ба­лась от 55 до 83 чел. на 1 км2. Се­вер­ная часть Ев­ро­пей­ской Рос­сии ос­та­ва­лась сла­бо­за­се­лён­ной, ази­ат­ская – по-преж­не­му поч­ти пус­тын­ной, не­за­се­лён­ной. За Ура­лом в 1897 про­жи­ва­ло все­го 22,7 млн.чел. – 17,7% на­се­ле­ния Рос­сий­ской им­пе­рии (из них в Си­би­ри – 5,8 млн.чел.). Лишь с кон. 1890-х гг. Си­бирь и Степ­ной край (Ка­зах­стан), а так­же час­тич­но Тур­ке­стан ста­ли глав­ны­ми рай­она­ми пе­ре­се­ле­ний.

Аб­со­лют­ное боль­шин­ст­во на­се­ле­ния Рос­сии про­жи­ва­ло в сель­ской ме­ст­но­сти (в нач. 19 в. – 93,5%, в се­ре­ди­не – 92,0%, в кон­це – 87,5%). Важ­ной ха­рак­те­ри­сти­кой де­мо­гра­фи­че­ско­го про­цес­са был всё ус­ко­ряв­ший­ся про­цесс опе­ре­жаю­ще­го рос­та го­род­ско­го на­се­ле­ния. За 1-ю пол. 19 в. его чис­лен­ность уве­ли­чи­лась с 2,8 млн.чел. до 5,7 млн. чел., т. е. бо­лее чем в 2 раза, а об­щая чис­лен­ность на­се­ле­ния вы­рос­ла на 75%. Во 2-й пол. 19 в. чис­лен­ность на­се­ле­ния уве­ли­чи­лась на 52,1%, в т. ч. сель­ско­го – на 50,8%, го­род­ско­го – на 100,6% – до 12 млн. чел. (13,4% все­го на­се­ле­ния). В это вре­мя в Ве­ли­ко­бри­та­нии удель­ный вес го­род­ско­го на­се­ле­ния со­став­лял 72%, во Фран­ции – 37,4%, в Гер­ма­нии – 48,5%.