Кому принадлежала исполнительная власть. на местах по земской реформе 1864г

Кому принадлежала исполнительная власть. на местах по земской реформе 1864г?
ЗЕМСКОЙ УПРАВЕ

Заключение Тильзитского мира между Россией и Францией было необходимой, можно сказать, вынужденной мерой. После разгрома Пруссии Франция напрямую вышла к границам России, появилась прямая угроза нападения.
Александр 1 был вынужден пойти на мир с Наполеоном. 25 июня 1807 года был официально заключен мирный договор между Россией и Францией. Согласно этому договору выгоднее условия были для Франции:
1)      Россия официально признавала все завоевания Наполеона.
2)      Франция сделала союзником Россию в войне против Англии.
3)      Франция вынудила Россию присоединиться к «континентальной блокаде» Великобритании.
4)      Пруссия фактически превратилось в зависимое от Франции государство.
5)      В целом -  французское господство в Европе укрепилось. 

 Для России благоприятных пунктов было меньше:
1)      Появилась свобода действий против Турции и Ирана, а также против Швеции.   Отрицательными моментами для России были:
1)      Резкий поворот во внешней политике привел страну к международной изоляции. 2)      Падение авторитета Александра 1.
3)      Слухи о возможности очередного дворцового переворота в пользу сестры императора Екатерины Павловны.

Слов'яни - одна з найчисленніших груп давньоєвропейського населення. З розселенням арійських племен по цілій Європі й великій частині Азії, почали вибиватися поміж іншими племенами й слов’яни, що первісно займали землі поміж рікою Одрою на заході, Дніпром на сході, Карпатами й Судетами на півдні й прибережною, над балтійською смугою на півночі. До самого балтійського побережжя вони не доходили, так само, як дуже довго держалися здалека від чорноморського побережжя.

Слов’яни були вдачі войовничої, сміливі й жорстокі, а при тому надзвичайно свободолюбні. Вірили в сили природи, але релігія була краще розвинута в західних, аніж східних слов’ян.

Займаючись скотарством і бджільництвом, особливо поширили слов’яни хліборобство й огородництво. Доказ на це - спільні всім слов’янам назви жита, пшениці, ячменю, вівса льону, конопель, сіна, овочів, ягід, а далі рала, серпа, коси, мотики, лопати, ратая, орання, сіяння, жатви, і т. п. З ремесел знали ткацтво й кушнірство та домашнє майстерство, при якому послугувалися сокирою, долотом і кліщами. Жили селами й оборонялися перед ворогом у городах, що їх обводили окопами. Їх зброєю були лук, стріли, меч. Рахувати вміли до тисячі. Вміли будувати хати з вікнами й дверми, варити мед і виробляти з молока сир та масло. З окрас носили персні та гривні.

В арабських джерелах згадується про союзи слов'янських племен - об'єднання східних племен ще до створення Київської Русі. Слов'яни жили родами, племенами. Найдавніший вітчизняний літопис, згадуючи про розселення слов'ян у Східній Європі називає різні племена: словени, кривичі, поляни, в'ятичі, радимичі, древляни, сіверяни та ін.

Прабатьківщина слов’ян

Слов'яни - одна з найчисленніших груп давньоєвропейського населення. Точно час виокремлення її з індоєвропейської спільноти ще не встановлено.

Як відомо, існує кілька концепцій про прабатьківщину слов'ян. Так, згідно з дунайською концепцією, яка походить з найдавнішого літопису - "Повісті временних літ" літописця Нестора, слов'яни довгий час жили на берегах Дунаю, звідки й почали розселятися.

За другою концепцією - вісло-одерською - прабатьківщиною слов'ян була територія сучасної Польщі.

Згідно з третьою концепцією, яку підтримує переважна більшість дослідників, давні слов'яни розселялися між Дніпром і Віслою.

Ґрунтуючись на археологічних даних, багато вчених роблять висновок, що слов'яни (протослов'яни), принаймні від часу виокремлення їх у II тисячолітті до н. е. з індоєвропейської спільноти і до раннього середньовіччя (коли їх існування було зафіксовано писемними джерелами й підтверджено археологією), змінювали місця свого проживання. Тому кожна з наведених концепцій, найімовірніше, фіксує той чи інший етап розселення слов'ян на початку їхньої історії.

Розселення слов’ян

Писемні джерела І тисячоліття до н. е. фіксують розселення слов'ян на межі лісової і лісостепової зон у межиріччі Дніпра і Верхньої Вісли. Це підтверджують і нові археологічні матеріали (які до того ж свідчать про спадкоємність матеріальних пам'яток у цьому регіоні), і лінгвістичні дані.

Згідно з археологічними дослідженнями, починаючи із середини І тисячоліття до н. е. слов'яни поділялися на східних і західних. Тоді ж формувалась і південна група слов'ян. У першій половині І тисячоліття до н. е. у південних районах Східної Європи крім слов'ян жили також пізні скіфи, сармати, готи, фракійці, які у IV-V ст. відійшли на південь і південний захід або ж були асимільовані слов'янським населенням.

Візантійські автори VI ст. Прокопій Кесарійський, Менандр Потиктор, Маврикій Стратег знали слов'ян під назвою венедів, антів та склавінів і характеризували їх як численний народ, який брав активну участь в історичних подіях Південної і Південно-Східної Європи.

Я извиняюсь если ответы не правильные