Объясните основные мотивы творчества казахских поэтов второй половины 19в.

Борьба за независимость,прославление своего народа

Нахил до художньої діяльності людина виявила на зорі свого існування. Творчість стала для неї могутнім засобом пізнання навколишнього світу і важливим фактором подальшого розвитку.

Перші кроки образотворчого мистецтва припадають на епоху пізнього палеоліту (від грец. "палеос" — давній і "літос" — камінь), тобто на пізній період давньокам'яного віку. У періоди кам'яного віку, так звані Оріньяк (40— 30 тис. років до н.е.), Солютре (20—15 тис. років до н.е.), Мадлен (15—10 тис. років до н.е.), первісні люди залишали свої уявлення про реальний світ на скелях і стінах печер у вигляді малюнків, у різьбленні по каменю і кістці, у рельєфах і круглій скульптурі.

До найдавніших зображень належать відбитки людських рук, контурні малюнки тварин (зокрема, оленя, бика, коня, ведмедя), а також переплетення хвилястих ліній. Культура оріньякського періоду представлена і першими пам'ятками круглої скульптури.

В епоху Солютре ігається певний прогрес у художньому пізнанні світу. Постаті тварин малюються більш чітко і впевнено.

Високого мистецького рівня досягають розписи в печерах Фон де Гом (Франція), Кастільйо (Іспанія).

Розквіт мистецтва палеоліту припадає на епоху Мадлена. Первісні художники малюють коней, що скачуть, чорних биків, корів з телятами, поранених бізонів і носорогів. Найбільш відомі розписи цього періоду знаходяться в печерах Альтаміра (Іспанія), Ласко, Комбарель (Франція) та інших.

Новий етап розвитку первісного мистецтва ігається в пам'ятках середньокам'яного віку — мезоліту (X— VII тис. до н.е.). У цей час людина винайшла лук і стріли.

Наскельне мистецтво мезоліту дає яскраві зразки багатофігурних динамічних сцен: військових дій, колективного полювання, збирання меду тощо.

Новокам'яна епоха, або неоліт (VI—IV тис. до н.е.), наступний, більш високий щабель у розвитку людства. У цей час виникає скотарство, землеробство, гончарство.

З епохи неоліту залишилися малюнки, висічені на скелях, які зображають різних звірів; надалі розвивається скульптура; стає популярним оздоблення домашнього начиння. До найбільш яскравих прикладів художньої культури даного періоду належать наскельні зображення в районі ріки Ангари, в Узбекистані, Іспанії та інших місцях.

Шедевром неоліту вважається трипільська культура (верхня течія Дніпра), характерною особливістю якої є інтенсивний розвиток круглої скульптури і кераміки. Трипільський посуд оздоблений геометричним орнаментом.

У наступний період — вік міді — бронзи — створюються мегалітичні (з великих каменів) споруди. Ці пам'ятки за будовою і формою поділяються на три типи: менгіри — вертикально встановлені брили, які іноді утворюють алеї; дольмени — кам'яні брили, поставлені вертикально і перекриті плитою (вони дещо нагадують житло); кромлехи — кола з вертикально розміщених каменів. Мегалітичні споруди деякі вчені схильні пов'язувати з культом поховальних ритуалів.

Залізний вік (II—І тис. до н.е.) є останнім у циклі розвитку первісного мистецтва і початком процесу розкладу первіснообщинного ладу. На території колишнього СРСР знайдено велику кількість пам'яток скіфської культури, в Західній Європі — гальштатської.

Бычков Владимир Гаврилович
1922-2016
Бычков Владимир Гаврилович родился в селе 2-е Никольское Задонского района Воронежской области. Окончил ФЗУ при военном заводе № 8 имени М.И.Калинина. В 1941 году добровольно вступил в ряды РККА боевой путь от Москвы до Кенигсберга. Был наводчиком миномета, а затем командиром минометных расчетов. Принимал участие в битве за Москву, Ржевско-Вяземской и Смоленской операциях, освобождении Белоруссии, Польши, взятии городов Белосток, Варшава, Лодзь и др. Награжден орденом Славы II и III степеней.
По окончании войны продолжил служить в рядах Вооруженных сил СССР. За безупречную службу был награжден орденами Красной звезды и Отечественной войны II степени, медалями «За боевые заслуги» и «За Победу над Германией».
С 1963 по 1972 годы работал заместителем начальника липецкого гарнизонного Дома офицеров, с 1975 по 1989 годы – инструктором Советского райисполкома по работе народных дружин. За это время количество опорных пунктов дружин увеличилось с двух до 16, а число дружинников выросло с 200 до 16000.
С 1991 года Владимир Гаврилович активно работает в ветеранском движении, внес большой личный вклад в ветеранское движение и патриотическое воспитание молодежи города Липецка.

Васильчиков Александр Илларионович
1818-1881
Первый Почётный гражданин города Липецка - князь Александр Илларионович Васильчиков - родился 27 октября 1818 года в Петербурге в семье героя Отечественной войны 1812 года, генерала от кавалерии, председателя Государственного совета и Комитета министров Иллариона Васильевича Васильчикова. Вопреки семейной традиции Александр Илларионович избрал гражданскую стезю, служил в «Собственной Его Императорского Величества канцелярии».
Секундант М.Ю. Лермонтова 15 июля 1841 года в дуэли с Н.С. Мартыновым, закончившейся смертью поэта.
Князь Александр Илларионович Васильчиков – автор целого ряда опубликованных и рукописных работ по проблемам самоуправления, внутренней политики государства и сельского хозяйства. Он стал известен русскому обществу не только благодаря своим литературным трудам, но и как передовой хозяин, чьи имения в Тамбовской, Новгородской, Псковской и Ковенской губерниях были широко известны в России как образцовые хозяйства.
2 октября 1881 года после нескольких дней тяжелой болезни он скончался в своем усадебном доме в селе Трубетчино Лебедянского уезда Тамбовской губернии (ныне – Добровского района Липецкой обл.). В 1879 году князь Васильчиков, всегда считавший развитие сферы образования одним из верных средств к повышению благосостояния народа, пожертвовал 14 тыс. рублей на учреждение в Липецке сельскохозяйственного или ремесленного училища. В благодарность Липецкое городское общество ходатайствовало перед тамбовским губернатором о присвоении князю Александру Илларионовичу Васильчикову звания Почётного гражданина города.

Вейланд Ольга Самойловна
1893-1979
Ольга Вейланд родилась в Киеве в 1893 году в семье служащего. Окончила гимназию и Высшие женские курсы. В 1912 году на Украине вступила в члены большевистской партии и целиком посвятила себя революционной деятельности, выполняя различные партийные поручения, была вынуждена эмигрировать. В Россию она вернулась в 1913 году.
Летом 1918 года Вейланд направляют для создания единой уездной партийной организации в Липецк. Вскоре ее избирают председателем уездного комитета партии. На этом посту 24-летней девушке предстояло решать важные задачи обеспечения населения продовольствием, заниматься вопросами обмундирования расквартированного в Липецке армейского полка. Одновременно Ольга Самойловна являлась редактором липецкой газеты «Известия». При личном участии Вейланд в 1919 году в Липецке была создана организация молодежи.
Последующие годы жизни Вейланд находилась на партийной и советской работе. Трудилась в ЦК профсоюзов, аппарате орготдела Коминтерна, периодических изданиях, занимала другие посты. В 1967 году ей было присвоено звание «Почетный гражданин города Липецка».