Що визначало буденне життя української шляхти

До вищої верстви тогочасного українського суспільства, крім князів, належали також пани. Слово пан у XVI ст. позначало своєрідний титул. Так, у Київщині й Брацлавщині першої половини XVI ст. серед 450 шляхетських родів панськими називалися близько сотні. Головною ознакою пана було те, що він володів хоч і невеликою, але власною, з діда-прадіда, отчинною землею. Як відомо, ще від часу Київської Русі численною була верства лицарів-бояр, що тримали землі-вислуги — маєтки, надані великим князем за військову службу. Зберігалися вони й за пізніших часів. Проте панові, на відміну від боярина, який мусив оселятися там, де подарує йому землю князь, було гарантоване спадкове володіння землею своїх предків.
Нижчий стан шляхти утворювали представники військових, які перебували на службі у князів, — дрібна й середня шляхта. До цієї категорії потрапляли вихідці з різних верств. Наприклад, дрібною шляхтою ставали міщани або селяни, які виконували військові обов'язки.
Прикметною ознакою життя України кінця XVI ст. було те, що, попри споконвічну неоднорідність, шляхетська верства прагнула здобути собі загальні права й привілеї, а отже, «відокремитися» остаточно від решти суспільства. Зміни в становищі шляхти відбилися в законодавчому кодексі того часу — Литовському статуті, відомому в редакціях 1529-го, 1566-го та 1588 pp. За Першим (або Старим) Литовським статутом 1529 р. шляхті було гарантовано, що її не можна карати без суду. Закон забезпечував шляхті також володіння землею, яку не можна було відібрати «без вини». У Другому Литовському статуті (1566 р.) новим стало зрівняння у правах нижчої ланки боярства-шляхти з князівсько-магнатською аристократичною верхівкою.
Отже, протягом XIV—XVI ст. в українському суспільстві відбувалася зміна традиційних суспільних ролей. Шляхта, яка споконвіку тримала державні важелі, почала втрачати здатність вирішувати долю батьківщини. Одначе, міцно тримаючи владу на місцях, вона ще довго зберігала звичний для України від княжих часів б життя.
Тож українська шляхта за умов бездержавності зберегла державні традиції княжого Києва й передала їх козацтву — провідній верстві українського суспільства нової доби.

Римский император.С именем Константина I связано окончательное установление в Римской империи системы домината, то есть неограниченной власти императора. Монарх стал пользоваться невиданными до того почестями.

Константин правил Римской Империей как единственный император в течение большей части своего правления. Некоторые учёные утверждают, что его главная цель состояла в том, чтобы получить единодушное одобрение и подчинение его власти от всех классов, и поэтому он выбрал христианство, чтобы вести политическую пропаганду, полагая, что это была наиболее подходящая религия, которая могла соответствовать имперскому культу.

1.Факт.

Константин наделить церковь гражданскими правами.

Римский император Константин, чье имя часто употребляется историками с приставкой «Великий», продолжил дело своего отца цезаря Констанция Хлора и оказал большое влияние на распространение христианства. При нем после 300 лет гонений Церковь перестала преследоваться и была наделена гражданскими правами, благодаря чему люди впервые смогли открыто говорить о своей вере. Изданный в 313 году Миланский эдикт провозгласил религиозную терпимость на территории всей империи, при этом традиционное для государства язычество потеряло роль официальной религии. Христианам была возвращена собственность, отнятая при гонениях. Константина стали называть равноапостольным, потому его дела приравнены благодеяниям апостолов. Об этом сообщает "Рамблер".

Казахское ханство — государство казахов на территории современного Казахстана и сопредельных с ним государств, образованное в результате распада Золотой Орды в 1465 году.

В 1227 году на территории Дешт-и-Кипчака было образовано протоказахское государство в составе Золотой Орды — Белая Орда. После отделения от Золотой Орды Белая Орда в 1361 году становится независимым государством. Но после смерти Барак-хана в 1428 году Белая Орда распадается на ханство Абулхаир-хана и Ногайскую Орду. Оставшаяся земля была поделена между Мустафой-ханом на юге и Мухаммед-ханом на севере.