Дворяни та інтелігенти, незадоволені існуванням самодержавства та кріпацтва, почали об'єднуватися в таємні організації. Форма для них була запозичена в західноєвропейських масонів — релігійно-етичного об'єднання, яке зародилося ще в епоху Середньовіччя, а найбільше поширилося в період Великої французької революції наприкінці XVIII ст.
Історичний факт. Термін «масон», або «франкмасон», походить від французького «вільний каменяр», «муляр». Так у давнину називали майстрів будівельної справи, які споруджували храми. За своє досконале вміння вони отримували право безперешкодного пересування по територіях усіх християнських країн Європи.
Ремісничі громади «вільних мулярів», намагаючись підкреслити свою виняткову особливість і значущість, оточували свої зібрання містичною обрядовістю, утаємниченістю. З початком Нових часів у Європі це почали переймати опозиційно налаштовані до влади релігійно-етичні організації. Вони запозичували і назву, і форму організації середньовічних каменярів — цехове об'єднання — ложу, яка мала свій статут, вимагала дотримання суворої дисципліни, активно захищала й підтримувала своїх членів.
До Росії масонство проникло з Англії та Швеції, в Україну — з Польщі та Росії. До масонських організацій вступали переважно представники привілейованої верхівки суспільства. Вони закликали до всесвітнього братерства, рівності й справедливості.
Масони заперечували політику й насильство як засоби суспільних перетворень. Вони наполягали на тому, що їхні цінності можуть бути втілені лише за до самопізнання та морального самовдосконалення.
Протягом 1817-1819 pp. масонські організації виникли в Києві, Одесі, Полтаві, Житомирі, Кам'янці-Подільському, Крем'яній та ін. До них уходили люди різні за соціальним та етнічним походженням. У ложі об'єднувалися по 20-80 чоловік.
Особливо строкатою була одеська масонська ложа «Понт Евксинський», створена в 1817 р. її засновником став граф Олександр Лонжерон — впливовий місцевий урядовець, який дослужився до посади генерал-губернатора, був учасником війни за незалежність Сполучених Штатів Америки. До ложі входили також українці, росіяни, поляки, греки, євреї, італійці, німці.
ruslanriad10
22.04.2020
Социально-экономическое развитие пореформенной России отличалось сложностью и противоречивостью. Ведущим процессом в экономике и социальных отношениях являлось развитие капитализма: этот факт был признан тогда всеми направлениями русской общественной и экономической мысли, однако оценка данного явления (его характера, перспектив и значения) была различной.Представители народнического направления считали, что капитализм в России насаждается сверху государством, акцентировали внимание на "язвы капитализма" (рост имущественного неравенства, засилье кулаков-мироедов, разорение и пролетаризация деревни) и склонны были видеть в нем регрессивное явление. Они считали, что у капитализма в России нет будущего. Представители Марксистского направления, указывая на присущую всем странам общую закономерность социально-экономических процессов и их объективный характер, подчеркивали прогрессивность капитализма и преувеличивали степень его развития в России. Народническая оценка капитализма в России получила наиболее полное отражение в трудах видного экономиста и социолога В. П. Воронцова и первого переводчика на русский язык "Капитала" К. Маркса Н. Ф. Даниельсона, а марксистская — в трудах B. Плеханова, В. И. Ленина, "легального марксиста" П. Б. Струве (позже отошедшего от марксизма) и ряда русских экономистов, применявших теоретические положения Маркса в своих научных трудах. Однако и среди марксистов были разные взгляды на капитализм в России. Так, в отличие от Струве, восхвалявшего капитализм, Ленин видел в нем и негативные стороны.Капиталистические отношения складывались в России, как доказано в трудах отечественных историков и экономистов, еще задолго до отмены крепостного права. Однако утверждение капитала как экономической и социальной системы происходило уже в пореформенное время. Реформы 60—70-х годов XIX в., в первую очередь крестьянская 1861г., явились важным условием его более интенсивного развития. Здесь проявилась огромная роль политического фактора, воздействовавшего на социально-экономические процессы.Первые два пореформенных десятилетия относятся к числу переходных, или, как их называют исследователи (Н. М. Дружинин, П.Г.Рышдзюнский), «переломных», когда происходила ломка феодальных отношений в сфере сельского хозяйства, завершался процесс технического перевооружения промышленности, создавался механизированный транспорт и складывались новые, характерные для капиталистической страны, социальные слои населения - пролетариат и промышленная буржуазия.Утверждение капитализма как господствующей социально - экономической системы относится к концу XIX — началу XX в. Развитие же его происходило в условиях, хотя и «модернизированной» по существу старой политической системы — при сохранении самодержавия и сословного строя. Это накладывало определенный отпечаток на социально-экономические процессы в пореформенной России, обусловливало их сложность и противоречивость.
KononovaMaiorov453
22.04.2020
Новые формы политической культуры.
XVI—XVII века стали важным этапом в становлении политической культуры нового времени. Огромную роль в пробуждении политической активности общества сыграло книгопечатание, возникновение которого было по существу революцией, создавшей новое средство распространения информации. Уже к концу XVI в. появляются периодические издания, в начале XVII в. зарождается пресса — первые газеты и журналы. Печатные книги и памфлеты систематически использовались в официальной государственной пропаганде, в политической и конфессиональной борьбе. В то же время стремление светских и церковных властей контролировать доступную обществу информацию породило такое явление, как цензура печати.
Большой шаг был сделан в разработке теории общества и государства. Центральными проблемами политико-правовой мысли, которая все больше секуляризировалась, были природа монархии и представительной власти, понятие "суверенитет", место права и религии в обществе, проблема тирании и сопротивления ей.
Повседневная практика представительных учреждений XVI — первой половины XVII в, легла в основу современного парламентаризма. В это время окончательно сложились приемы законотворчества: порядок оформления законопроектов, их внесения и обсуждения. В парламентах, как и в бюрократических органах, сформировались собственная дисциплина, корпоративная этика, ритуал и делопроизводство. В XVI в. в английском парламенте были впервые выдвинуты требования свободы слова, доступа депутатов к монарху и их неприкосновенности. Трактовавшиеся в то время весьма ограниченно, они тем не менее стали фундаментом современного понимания политических свобод. В начале XVII в. здесь же возник институт легальной парламентской оппозиции, критически настроенной к властям, но лояльной и работающей в союзе с ними.
Новые формы сложились и в культуре международных отношений. В раннее новое время активно разрабатывалась теория права народов, войны и мира, начала оформляться новая система европейского международного права. Развитию межгосударственных контактов становление дипломатической службы, системы постоянных посольств при иностранных дворах, разработка теории дипломатического искусства и протокола.
Ответить на вопрос
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Скласти таблицю україна в програмованих документах декабристів
Дворяни та інтелігенти, незадоволені існуванням самодержавства та кріпацтва, почали об'єднуватися в таємні організації. Форма для них була запозичена в західноєвропейських масонів — релігійно-етичного об'єднання, яке зародилося ще в епоху Середньовіччя, а найбільше поширилося в період Великої французької революції наприкінці XVIII ст.
Історичний факт. Термін «масон», або «франкмасон», походить від французького «вільний каменяр», «муляр». Так у давнину називали майстрів будівельної справи, які споруджували храми. За своє досконале вміння вони отримували право безперешкодного пересування по територіях усіх християнських країн Європи.
Ремісничі громади «вільних мулярів», намагаючись підкреслити свою виняткову особливість і значущість, оточували свої зібрання містичною обрядовістю, утаємниченістю. З початком Нових часів у Європі це почали переймати опозиційно налаштовані до влади релігійно-етичні організації. Вони запозичували і назву, і форму організації середньовічних каменярів — цехове об'єднання — ложу, яка мала свій статут, вимагала дотримання суворої дисципліни, активно захищала й підтримувала своїх членів.
До Росії масонство проникло з Англії та Швеції, в Україну — з Польщі та Росії. До масонських організацій вступали переважно представники привілейованої верхівки суспільства. Вони закликали до всесвітнього братерства, рівності й справедливості.
Масони заперечували політику й насильство як засоби суспільних перетворень. Вони наполягали на тому, що їхні цінності можуть бути втілені лише за до самопізнання та морального самовдосконалення.
Протягом 1817-1819 pp. масонські організації виникли в Києві, Одесі, Полтаві, Житомирі, Кам'янці-Подільському, Крем'яній та ін. До них уходили люди різні за соціальним та етнічним походженням. У ложі об'єднувалися по 20-80 чоловік.
Особливо строкатою була одеська масонська ложа «Понт Евксинський», створена в 1817 р. її засновником став граф Олександр Лонжерон — впливовий місцевий урядовець, який дослужився до посади генерал-губернатора, був учасником війни за незалежність Сполучених Штатів Америки. До ложі входили також українці, росіяни, поляки, греки, євреї, італійці, німці.