Зовнішня та внутрішня політика цезаря

Зовнішня політика. Римська імперія в кінці правління Юлія Цезаря

Керівною ідеєю зовнішньої політики Цезаря було створення сильного і цільного держави, з природними, по можливості, межами. Цю ідею Цезар проводив і на півночі, і на півдні, і на сході.

Війни його в Галлії, Німеччині та Британії були викликані усвідомленої ним необхідністю висунути кордон Риму до океану з одного боку, до Рейну, принаймні - з іншого. Його план походу на гетів і даків доводить, що і дунайська кордон лежала в межах його планів. Усередині кордону, що об'єднувала сухим шляхом Грецію з Італією, повинна була панувати греко-римська культура; країни між Дунаєм і Італією та Грецією повинні були бути таким же буфером проти народів півночі та сходу, як галли - проти германців.

Тісно пов'язана з цим і політика Цезаря на Сході. Смерть наздогнала його напередодні походу в Парфію. Його східна політика, включаючи і фактичне приєднання до римського державі Єгипту, спрямована була на округлення римської імперії на Сході. Єдиним серйозним противником Риму були тут парфяни; їх справу з Крассом показало, що вони мають на увазі широку експансивну політику. Відродження перського царства йшло врозріз із завданнями Риму, наступника монархії Олександра, і загрожувало підірвати економічний добробут держави, цілком розташована на фабричному, грошовому Сході. Рішуча перемога над парфянами зробила б Цезаря в очах Сходу прямим наступником Олександра Македонського, законним монархом.

Нарешті, в Африці Ю. Цезар продовжував чисто колоніальну політику. Політичного значення Африка не мала; економічне її значення, як країни, що може проводити величезну кількість натуральних продуктів, залежало в значній мірі від регулярної адміністрації, припинення набігів кочових племен і відтворення кращою гавані півночі Африки, природного центру провінції і центрального пункту для обміну з Італією - Карфагена. Поділ країни на дві провінції задовольняло першим двом запитам, остаточне відновлення Карфагена - третьому.

Я рано встал, ведь сегодня тяжелый рабочий день.Чуть позже поеду на ярмарку в Афинах, как обычно, купить рабов по дешевой цене.Я не люблю свою работу, торговать людьми в наше время приносит удовольствие лишь гнилым купцам которые заставляют рабов все делать за них.Но жить на что-то я тоже должен, поэтому продам рабов подороже.Когда я пришел на ярмарку, я увидел ужасающую картину, купец орал на одну рабыню из-за того, что она разбила глиняный горшок стоящий гроши.Как только я подошел к купцу, я попросил его не повышать голос, а он лишь ответил, что это его рабыня и он может делать с ней что хочет.Чувство жалости проснулась во мне и я предложил цену за рабыню.Алчный купец сразу же согласился и толкнул ее в мою сторону.По дороге домой рабыня плакала, я спросил - "Что с тобой?", а она ответила - "Вы ведь ведете меня на каторгу?" - сказала она, я ответил - "Нет, мы идем домой" уже несколько лет, мы поженились с этой. девушкой и больше я не могу
.

Жизнь и быт основных сословий XVIII века
Дворянство.
Владение большей собственностью означает и больший престиж, более высокое положение в социальной иерархии. Представители класса собственников стремились демонстрировать свое богатство; праздный образ жизни и «демонстративное поведение» есть важнейшие свойства «праздного класса». Стремление к праздности порождает и кодекс приличий, и правила поведения. Верхний слой дворянства, в котором потонули остатки боярства, представляет собой слияние представителей родословного боярства (Голицыны, Долгорукие, Шереметевы), провинциального дворянства (Ордин – Нащекин), «убогого шляхетства» и слоев «ниже шляхетства» (Нарышкины, Лопухины), холопства (Курбатов, Ершов)), иноземцев (Шафиров, Ягужинский, Миних). По этническому составу верхний слой дворянства был весьма разнообразным – в него входили служилые люди из московского государства, из татарских орд, их кавказских народов, из поляков, немцев, литовцев и др. К эволюции нравов высшего света можно применить характеристику В. Ключевского