Какие из перечисленных ниже положений отражают требования левеллеров? выберите один или несколько ответов: a. захват пустующих земель b. действие не оружием, а лопатой и плугом c. уничтожение власти короля и палаты лордов, верховная власть передается палате общин d. установление имущественного равенства e. всеобщее избирательное право и ежегодные выборы в парламент f. веротерпимость несколько вариантов ответов.

Українські землі знаходились в дуже складному становищі. Воно визначалось тим, що сусідні держави намагались заволодіти територією України, включити її в сферу своїх інтересів. Причому боротьба за впливи набувала як форм відкритого воєнного протистояння (боротьба Литви з Туреччиною, Кримом і Росією), так і дипломатичних угод (унії Литви з Польщею). В цих умовах українська спільнота змушена була шукати найбільш оптимальних умов для свого існування. Польща. У 1340 році польський король Казимир вперше захопив Львів. Проте остаточно освоїти Галичину та Поділля Польща змогла лише у 1430 році. Вони склали Руське і Подільське воєводства. Щодо галицьких земель, поляки використовували політику повного включення. Бояр перейменували на шляхту (тогочасний привілейований стан) і надали їм ті ж права, що були у польської знаті. Разом зі шляхетськими порядками, Польща принесла й німецький винахід — місцеве самоврядування, яке ми називаємо «магдебурзьким правом».

Велике князівство Литовське (ВКЛ) На відміну від Польщі, Литва застосувала зовсім іншу стратегію освоєння нових земель. Литовські князі — нові об'єднувачі Русі. Вони відвойовують руські землі у поляків і монголів. Приєдання білоруських та українських земель розпочав Гедимін, засновник однойменної князівської династії. У 1340 р. син Гедиміна, Любарт, втрутився в боротьбу за Галицько-Волинську спадщину й урвав у Казимира ІІІ Волинь. А великий князь литовський Ольгерд остаточно відвоював території у монголів. Він вдало скористався з розробленості Орди і у 1362 р. завдав поразки військам трьох татарських племен у битві на р. Сині Води. Князівства Південної Русі приєдналися до ВКЛ. Гедиміновичі вирішили не ускладнювати собі життя. У відносинах з приєднаними територіями вони діяли за принципом «нового не вводимо, старого не міняємо». Натомість, литовці активно переймали надбання Русі — право, мову, православ'я (до того литовці були язичниками), та одружуються з представниками руської знаті.

У 1385 р. була підписана Кревська унія —шлюбний договір між великим князем литовським Ягайлом та польською королівною Ядвігою. Ягайло прийняв католицтво і став польським королем. Ця угода мала винятково політичну вигоду. Польщі та Литві надокучав спільний ворог — Тевтонський орден. У 1410 році спільна польсько-литовсько-руська рать на чолі з Вітовтом завдала поразки німецьким хрестоносцям у битві під Ґрюнвальдом. Вітовт, двоюрідний брат Ягайла, певний час намагався відстояти незалежність ВКЛ від Польської корони. Витіснив татар з причорноморських степів, проте ненадовго. Зрештою пішов на зближення з братом. Привілеї шляхти отримали лише католики. Тобто православні руські шляхтичі зазнали релігійної дискримінації.

Вітовт намагався централізувати підконтрольну державу. А тому замінив руських князів на своїх намісників і на певний час ліквідував удільні князівства. Зокрема — Київське та Подільське.

Після його смерті у 1430 р. литовським князем став його брат Сигізмунд. Він орієнтувався на подальше зближення з Польщею. Тому незадоволені руські князі обрали іншого князя — брата Ягайла Свидригайла. Як наслідок, почалася громадянська війна. Литовсько-Руська держава, по суті, розкололося на Велике князівство Литовське на чолі з Сигізмундом та Велике князівство Руське на чолі з Свидригайлом. Свидригайло заручився підтримкою тевтонців і Москви, але все одно програв. У 1452 та 1471 р., відповідно, Волинське і Київське князівства ліквідували.

Останніми спробами відстояти самостійний статус стала змова руських князів у 1481 році та повстання Михайла Глинського у 1508 році. Обидва виступи було придушено в зародку.

Перший етап (1340-1362 рр.) – проникнення литовців на українські землі. Для боротьби з Тевтонським орденом розрізнені язичницькі литовські племена в середині XIII ст. під керівництвом князя Міндовга об’єдналися у єдину державу – Велике князівство Литовське. За часів правління Міндовга (1230-1263 рр.) головним об’єктом литовської експансії стали західноруські (білоруські) землі. У часи його наступника – Гедиміна (1316-1341 рр.) до складу Литовської держави почалося приєднання (у 30-ті роки ХІV ст.) українських земель: Берестейської, Турово-Пінської, Прип’ятьської та інших. Внаслідок польсько-угорсько-литовської боротьби за галицько-волинські землі Польща отримує Галичину, Литва – Волинь. У 1355-1356 рр. він завоював Чернігово-Сіверщину, а у 1362 р. захопив Київ і всю Київщину. Після того, як влітку 1362 р. військо Ольгерда на р.Сині Води (притока південного Бугу) розгромило татарські війська, – Київщина, Поділля і Переяславщина остаточно відійшли до Литви. Велике князівство Литовське стало найбільшою державою в Європі (столиця – Вільно). Майже 90% населення становили русини, тобто українці та білоруси.

Другий етап (1362-1385 рр.) – утвердження литовського правління. Утвердження литовського правління на українських землях відбувалося практично без опору з боку місцевого населення. майже до кінця ХІV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправними суб’єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля. Тут збереглася стара система управління,

Третій етап (1385-1480 рр.) – посилення централізму у Литовській державі і ліквідація залишків автономії українських земель. Подією, яка докорінно змінила становище південно-західних руських земель, стала Кревська унія (1385 р.). Основними чинниками, які зближували інтереси правлячих кіл Литви та Польщі були як внутрішня нестабільність, так і зовнішня небезпека, зокрема загроза Тевтонського ордену, посилення московського князівства тощо. За цих умов Польща запропонувала Литві шляхом династичного шлюбу польської королеви Ядвіги та литовського князя Ягайло об’єднати сили двох держав. 14 серпня 1385 р. у м. Крево між Литвою і Польщею було укладено Кревську унію, за умовами якої литовський князь Ягайло, одружуючись з польською королевою Ядвігою, отримував титул короля Польщі, зобов’язувався перейти до католицької віри і окатоличити литовців та « навіки приєднати всі свої рідні землі, литовські та руські до корони Польської»