Расположите в хронологической последовательности следующие события. запишите цифры, которыми обозначены события в правильной последовательности 1) падение ассирии 2) взятие вавилона персами 3) образование единого государства в египте 4) законы хаммурапи

3412

 Кінець ХІ — середина ХІІІ ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздробленості. Окремі землі прагнули до самостійного розвитку. Уже у ХІІ ст. на території Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканське, Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі. Характерною рисою роздробленості був її прогресуючий характер. Так, якщо у ХІІ ст. утворилося 12 князівств (земель), то їхня кількість на початку ХІІІ ст. становила 50, а в ХІV ст.— 250 князівств.Роздроблення дістало в науці назву «феодального», оскільки його визначальними причинами були утвердження й подальший розвиток землеволодіння, виділення окремих земель і поява значних політичних центрів, їхнє прагнення до самостійності та незалежності від головного державного центру — Києва.Проте політичну роздробленість Київської держави спричинили декілька чинників.По-перше, великі простори держави, відсутність розгалуженого ефективного апарату управління.По-друге, етнічна неоднорідність населення.По-третє, зростання великого землеволодіння.По-четверте, відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.По-п’яте, змінилася ситуація в торгівлі.По-шосте, постійні напади кочовиків та втручання сусідніх держав у внутрішні справи Русі.

Европейские революции 1848—1849 («Весна народов») — общее наименование революционных движений, выразившихся в форме неповиновения власти, вооружённых восстаниях, декларирования новой государственности в европейских странах в середине XIX века. Вспыхнувшие сразу в нескольких государствах движения носили антифеодальный и национально-освободительный характер. Участники выступлений декларировали требования демократизации общественной жизни; в зависимости от местных условий они также выдвигали лозунги национального объединения (Германия, Италия) или выделения из существовавших государств (Венгрия).

Катализаторами общеевропейской революции стали выступление 12 января 1848 года на Сицилии и революция во Франции. Хотя в основном революции были быстро подавлены, они оказали существенное влияние на дальнейшие политические процессы в Европе. Волнения охватили Францию, итальянские (Сардинию, Неаполь) и германские государства, включая Австрию, в которой активизировались национальные движения итальянцев, венгров и хорватов, Румынию. А. И. Герцен после её поражения считал, что «революция, побитая на всех точках», уступила «всё приобретённое» с 1789 г.[1]