Мыс дәуірі қай уақыт аралығын қамтиды ?

Владимир и его дружина приняли решение о смене веры. Князь действовал из собственных религиозных побуждений и политических причин. Он отправил свои посольства в разные страны и принял решение принять христианство из всех предложенных вер, которые они увидели в этих странах.Также одной из причин являлось желание сохранить хорошие отношения с Византией. Насколько я знаю, все люди, пришедшие к Днепру, вошли в него, и после это считалось, что они уже обрели веру. Суть действий, я думаю, понятна. Опять-таки, улучшить отношения с другими государствами, или хотя бы не потерять уже налаженные. Существует еще одна причина, которая имеет одной из самых важных значения для Руси-сплочение народа. Понятно, что если народ обладает одной верой, то, как минимум на уровне самовнушения, они будут сильнее и сплоченнее относительно других государств. Вот в общем-то и все, надеюсь, ничего не забыла. Удачи)

Объяснение

На відміну від свого батька Генріха I, який після обрання королем відмовився від коронації та помазання на царство, його син, урочисто коронований в Ахені, всіляко підкреслював перевагу короля над усією знаттю. Він уважав себе тією людиною, яка відновить Римську імперію Карла Великого, хотів подібно до Карла Великого коронуватися в Римі та одержати імператорський титул від Папи Римського.

У 961 р. Оттон I здійснив похід до Італії, підтримав 22-річного папу Іоанна ХІІ в боротьбі проти непокірних васалів і повернув йому втрачений престол. 2 лютого 962 р. в соборі св. Петра в Римі вдячний папа коронував Оттона І як римського імператора. Відтоді німецька королівська і римська імператорська корони стали неподільними. Так було вдруге відновлено Римську імперію на Заході. Одначе це вже була інша імперія, в інших кордонах та історичних умовах.

По коронації Оттон I подарував Іоанну XII документ про підтвердження права папи римського володіти Папською областю, підкресливши цим залежність папи і церкви від імператора. Проте Іоанн ХІІ вважав, що його влада вище імператорської, бо вона від Бога, а імператор, своєю чергою, отримує владу від папи. У майбутньому ці суперечки призвели до жорстокої боротьби між імперією та папством.

Протистояння церковної та імператорської верхівок досяг­ло піку в другій половині XI ст., коли римським папою став Григорій VII (1073 – 1085), який провів низку реформ у католицькій церкві. Серед них було і скасування інвеститури — права імператора чи короля затверджувати духовних осіб на церковні посади.

Саме ця реформа викликала обурення у 26-річного німецького імператора Генріха IV (1056 – 1106), який не бажав втрачати свою владу над єпископами. Розпочалася довга і виснажлива боротьба. Спершу імператор зібрав у Вормсі німецьких єпископів і домігся від них ухвали рішення про позбавлення сану Григорія VII. Тоді папа зібрав у Римі єпископів Франції та Італії, відлучив від церкви Генріха IV і звіль­нив його підданих від присяги імператорові. Цим скористалися невдоволені Генріхом IV німецькі феодали і розпочали повстання проти імператора. За такої ситуації Генріхові IV не залишилося іншого виходу, як шукати примирення з папою. Холодної зими 1077 р. імператор з невеликим почтом прибув до резиденції папи в замку Каносса на півночі Італії. Протягом трьох діб Генріх IV змушений був стояти босоніж, в одязі спокутного грішника, перед ворітьми замку, допоки Григорій VII пробачив свого супротивника. Відтоді слово “Каносса” стало символом підкорення світської влади духовній, а вислів “ходіння у Каноссу” означає глибоке приниження переможцем переможеного.

Одначе Генріх IV не забув приниження і не змирився. У 1084 р. він, зібрав велику армію, рушив на Рим і захопив його. Григорій VII ледь урятувався від полону і змушений був утекти на південь Італії. Наступного року Григорій VII помер, заповідаючи своїм наступникам продовжувати боротьбу проти імператорів.

Боротьба проти папської влади призвела до ослаблення Німецької імперії. Німецька знать зміцніла, перетворившись на спадкових володарів земель, кількість герцогств та інших світських і духовних володінь значно збільшилась. Адже під час боротьби між імператорами і папством обидві сторони надавали землі й різноманітні привілеї своїм прихильникам. Імператор залишився верховним сеньйором, але характер його влади змінився. Німецька знать закріпила право обирати імператора. Він міг іще за життя примусити обрати своїм наступником сина, але все одно принцип виборності, а не успадкування, був важливим.