В, ! нужна сравнительная характеристика всех периодов древней

хронологическая таблица

древний египет

ок. 3100–3000 г. до н. э.

объединение верхнего и нижнего египта.

ок. 2800–2700 г.

строительство   самых   больших   пирамид хуфу (хеопса)

и хафра (хефрена).

ок. 1750 г.

вторжение гиксосов.

1504–1450 гг.

тутмос iii; совершил 17 завоевательных походов в азию и достиг четвертого порога нила.

1372–1354 гг.

правление эхнатона. установление культа атона – солнечного диска.

1301–1235 гг.

рамсес ii. противоборство с хеттской державой; строительство храмов.

671 г.

завоевание египта ассирией.

525 г.

завоевание египта персидской державой.

332 г.

завоевание египта александром македонским.

передняя азия

1792–1750 гг. до н. э.

правление царя хаммурапи в вавилоне. составление законов.

х в.

правление царей давида и соломона в древнееврейском царстве. строительство храма в иерусалиме.

ix в.

распад древнееврейского царства на израиль и иудею.

722–705 гг.

правление саргона ii в ассирии.

722 г.

разгром израильского царства ассирийцами.

vii в.

расцвет ассирийской державы.

669–627 гг.

правление ашшурбанипала. составление ниневийской библиотеки.

612 г.

падение столицы ассирии ниневии.

605–562 гг.

правление навуходоносора ii в вавилоне.

587 г.

захват иерусалима вавилонянами и начало вавилонского плена.

539 г.

захват вавилона персидским царем киром.

древняя греция

xiii в. до н. э. (1240–1230 гг.)

троянская война.

xi– ix вв.

гомеровский период.

viii– vi вв.

великая греческая колонизация.

776 г.

первая олимпиада.                                   .

viii –vii вв.

завоевание спартой мессении.

621 г.

законы драконта в афинах.

594 г.

реформы солона в афинах.

560–527 гг. (с перерывами)

тирания писистрага в афинах.

510 г.

изгнание гиппия из афин.

509–500 гг.

реформы клисфена в афинах.

500–449 гг.

греко-персидские войны.

490 г.

бигва при марафоне.

480 г.

битва при саламине.

479 г.

битвы при платеях и при микале.

478–477 гг.

организация афинского морского союза.

462 г.

реформы эфиальта в афинах.

446-429 гг.

правление перикла в афинах.

431–404 гг.

пелопоннесская война.

411 г.

олигархический переворот в афинах.

406–367 гг.

тирания дионисия старшего в сиракузах.

404–403 гг.

тирания тридцати в афинах.

401–400 гг.

отступление 10 000 греков.

379 г.

демократический переворот в фивах.

338 г.

битва при херонее. победа македонского царя филиппа над коалицией греческих городов.

336–323 гг.

правление александра македонского.

333 г.

битва при иссе.

327–325 гг.

поход александра македонского на индию.

168 г.

битва при пидне. превращение македонии в римскую провинцию.

146 г.

разрушение коринфа. завоевание греции римом.

древний рим

754–753 гг. до н. э.

традиционная дата основания города рима.

viii– vi вв.

царский период римской .

510г.

изгнание из рима царя тарквиния гордого.

264–241 гг.

первая пуническая война.

218–201 гг.

вторая пуническая война.

216г.

битва при каннах.

202г.

битва при заме.

149–146 гг.

третья пуническая война.

133г.

трибунат тиберия гракха.

138–132 гг.

восстание рабов в сицилии.

123–122 гг.

реформы гая гракха.

107–104 гг.

военно-политические реформы мария.

102 или 100–44 гг.

гай юлий цезарь.

82–79 гг.

диктатура суллы.

74–71 гг.

восстание рабов под предводительством спартака.

63–62 гг.

заговор каталины.

58–50 гг.

война юлия цезаря в галлии.

49–45 гг.

гражданская война между юлием цезарем и его противниками.

48г.

битва при фарсале. гибель гнея помпея.

42г.

битва при филиппах.

30г.

захват октавианом александрии. гибель марка антония и клеопатры. установление империи в риме.

30 г. до н. э. – 14 г. н. э.

единоличное правление октавиана августа.

9г.

битва в тевтобургском лесу.

54–68 гг.

принципат нерона.

64г.

рима.

70г.

взятие и разрушение иерусалима римскими войсками.

79г.

извержение везувия.   гибель городов геркуланума и помпеи.

98– 117гг.

правление императора траяна.

284–305 гг.

правление императора диоклетиана.

306–337 гг.

правление императора константина.

313 г.

миланский эдикт о веротерпимости.

325 г.

никейский собор.   превращение   христианства   в   государственную религию.

330 г.

провозглашение столицей империи константинополя.

379–395 гг.

правление феодосия i.

395 г.

разделение империи на западную и восточную.

410 г.

взятие и разгром рима готами.

455 г.

разгром рима вандалами.

476 г.

низложение ромула августула. традиционная дата падения римской империи.

Вірш викликав неоднозначну реакцію громадськості. З одного боку, Кіплінгу було пред'явлено звинувачення в зневажливому ставленні до неєвропейських народів, в зображенні їх як недорозвинених, небезпечних, таких, що вимагають постійного контролю та до з боку «білих націй». У зв'язку з цим текст часто розглядався як расистський та проєвропейський-шовіністичний, як прикриття для проведення колонізаторської політики, в першу чергу Великою Британією, виправдовуючи її завоювання в Азії та в Африці гуманістичними міркуваннями. Ряд сучасників Кіплінга, наприклад Марк Твен, гостро критикували його позицію, позначену у вірші «Тягар Білих».

З іншого боку, у своєму не менше відомому вірші «Балада про Захід та Схід» Кіплінг показує себе тонким психологом і знавцем особливостей та проблематики складних взаємин культур Європи та Сходу, побудованих на абсолютно різних ідеологічних та світоглядних фундаментах. У цьому аспекті «Тягар Білих» розглядається також як спроба автора пробити глуху стіну нерозуміння, знайти спільну мову між різними расами та культурами, нехай і з погляду європейця-колонізатора. Під час оцінювання особистої позиції Кіплінга не можна не враховувати і той факт, що сам поет народився, виріс та прожив значну частину свого життя в колоніях, прекрасно знав і любив Схід і його мешканців (особливо Індію)

1.Особливості економічного розвитку

У промисловості одночасно мали місце два процеси: завершення промислового перевороту та економічна криза 1900–1903 рр., котра згодом переросла у велику депресію. Завдяки криз галась концентрація промисловості: дрібні підприємства розчинялися, а великі зміцнювались та об’єднувались. Похідними від цього прогресу було утворення монополій у промисловості. Перша монополія з’явилась у цукрозаводській промисловості ще у 1887 р. (цукровий синдикат). У 1902 р.з’явились одразу три монополії: «Продамет», «Трубопроводи», «Продвагон», у 1904 р. – «Продвугілля». Загалом, в Україні діяло 30 , які мали 60-80% збуту відповідної продукції. Одночасно з концентрацією промисловості відбувалась концентрація капіталу, злиття банківського капіталу з промисловістю. На початку ХХ ст. мав місце небачений до того приплив іноземного капіталу в промисловість України, у т. ч. бельгійського, французького, англійського. В другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. сільському господарстві уряд намагався зупинити процес обезземелення селян через стимулювання общинного землеволодіння. Община (як правило - селянська громада одного села) на чолі з виборним старостою, стала найнижчою адміністративною ланкою (община – волость – повіт – губернія). В общині існувала кругова порука за сплату податків. Община, була власником надільних ділянок та сільгоспугідь, а окремі члени общини були користувачами наділів. Наділи періодично перерозподілялись. Така система зрівнювали становище общинників, запобігала розоренню найбідніших. Разом з тим община обмежувала господарську ініціативу селян, переділи землі позбавляли стимулу для її ретельного обробітку.

2. Формування українських політичних партій

Першою нелегальною українською політичною партією в Наддніпрянській Україні була Революційна Українська Партія (РУП), яка сформувалася в січні 1900 р. в Харкові на основі студентських гуртків. До неї входили: Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич та М. Русов. Програму РУП склав М. Міхновський. Вона була опублікована у Львові у 1900 р. у вигляді брошури «Самостійна Україна». Основними положеннями цього документу були: мета партії – створення незалежної української держави; лідер національного руху – інтелігенція, що служить своєму народові; засоби досягнення головної мети – будь-які, включаючи насильницькі;  основні лозунги боротьби – «хто не з нами, той проти нас», «Україна для українців», «переможемо або вмремо»;  ніяких компромісів з помірними українофілами. Незабаром у РУП відбувся розкол – багатьом її членам не подобалася націоналістична категоричність і безкомпромісність висунутих у брошурі М. Міхновського ідей.

Мал. 1. Д. Антонович.Мал. 2. М. Міхновський.

У 1900 р. незалежно від РУП була створена ще одна нелегальна соціалістична організація – Українська соціалістична партія (УСП). Її лідерами були Б. Ярошевський та М. Меленевський. Основною метою програми було створення Демократичної Республіки із суспільною власністю на засоби виробництва.

Українська народна партія (1902 р.) представляла націоналістичний напрямок у політичному житті України початку ХХ ст. Організаторами УНП виступили М. Міхновський та О. Макаренко. Партія виступала з позицій цілковитої державної самостійності України.