Заполните таблицу итоги парижского конгресса

Я тоже эту тему вообще не шарю

ответ:Я нашёл прототип таблицы вот посмотри вдруг Объяснение:

37. Міжнародне становище Візантійської імперії в 1261-1453 рр.

У другій половині XIII - середині XV ст. територія Візантії істотно скоротилася. До її традиційних зовнішньополітичних ворогів на сході і на півночі приєдналися латиняни, що не втрачали надій на повернення володінь Латинської імперії і мали в розпорядженні підтримку папського престолу. У міжнародній торгівлі Візантія була не в силах конкурувати з Венецією і Генуєю, та і усередині країни італійське міста-республіки вигравали економічне суперництво у візантійського виробництва і торгівлі, розаряючи міські торговельно-ремісничі шари. На завершуючий стадії історії Візантія майже не знала періодів мирного життя, ведучи на своїх рубежах постійні битви, що неодноразово супроводжуються запеклими громадянськими війнами. Двічі, в 1274 р. і в 1438-1439 рр., в драматичній для Візантії зовнішньополітичній ситуації Константинополь намагався ціною ув'язнення церковної унії добитися політичного союзу із заходом, продовжуючи одночасно війни на знищення з єдиновірною Сербією і Болгарією. Ліонську унію 127 4 р. нерідко оцінюють як вдалий дипломатичний хід Михайла Палеолога, що зумів зруйнувати єдність супротивною йому на заході коаліції. Ферраро-флорентійська унія 1439 р., прийнята напередодні захоплення Константинополя, з'являється вже як жест відчаю імперії, що намагається будь-якими засобами відстрочити неминучу загибель. Проте і політичне мистецтво Михайла VIII Палеолога, і згоду Іоанна VIII Палеолога прийняти усі умови, продиктовані римсько-католицькою церквою, принесли один і той же результат: імперія не отримала очікуваної до Заходу. У самій же Візантії унія в обох випадках породжувала глибокий розкол суспільства, послабляючи його в той час, коли країна найбільше потребувала об'єднання усіх сил для віддзеркалення смертельно небезпечного ворога. Після того, як в 1389 р. турки-османи розбили на Косовом поле сербсько-боснійські війська, вирішивши наперед долю Балкан, а в 1393 р. завершили завоювання Болгарського царства, Візантія, услід за Сербією, визнала васальну залежність від держави Османа. Внутрішні ресурси опору були вичерпані. Запізніла спроба Заходу зупинити мперії Баязида закінчилася повною невдачею: в 1396 р. в битві при Нікополі на Дунаї османи розбили армію хрестоносців. Лише важка поразка турецького війська в битві при Анкарі в 1402 р. від загонів нового завойовника Сходу, Тамерлана, і наступна смута в період правління наступника Баязида, Мехмеда I, дозволили Візантії зберегтися як державі ще півстоліття, але і це дарований історією час був витрачений візантійським суспільством в боротьбі латинофільській, тюркофільській і ортодоксальною партій, що марно намагалися знайти вихід з історичної безвиході. 29 травня 1453 м. Константинополь був узятий штурмом, історія Візантійської імперії закінчилася. З падінням Візантії картина міжнародних відносин в Європі помітно змінилася. Імперія віками стримувала турецьку загрозу, забезпечуючи, незважаючи на усю гостроту конкурентної боротьби, загальні інтереси Заходу в торгівлі зі східними країнами. З узяттям Константинополя балканські і азіатські володіння турок-османів об'єдналися, що поставило імперію Османа в ряд найбільш могутніх держав середньовічної Європи. Південно-східна Європа надовго потрапила під владу завойовників, турецька небезпека впритул насувалася на центральної і східноєвропейські країни. Затвердження імперії Османа на Балканах і в басейні Чорного моря істотно підірвало торговельні обміни зі Сходом. Найбільший ущерб при новому розставлянні дійових осіб в Південно-східній Європі понесли Венеція і Генуя, поставлені перед необхідністю шукати альтернативні шляхи торгівлі традиційними східними товарами, що сприяло наближення епохи великих географічних відкриттів. У плані еволюції політико-правових ідей середньовіччя відхід з системи міжнародних відносин Візантійської держави означав падіння одного з основних центрів доктрини імперського універсалізму, тим більше впливового, що за ним стояла тисячолітня історія імперії. Що втратив ґрунт державності візантійський ойкуменізм поступово поступився місцем грецькій національній самосвідомості, але цей процес виражав вже тенденції нового часу, що наближається. 38. Римська церква в міжнародних відносинах ІІ половини І тис.

Объяснение:

22 октября 1612 года ополчение под руководством князя Д.Пожарского и казачьи отряды князя Дмитрия Трубецкого штурмом взяли Китай-город. Сначала из Кремля вышли русские бояре, ранее присягнувшие польскому королевичу Владиславу, которым Пожарский пообещал неприкосновенность.Среди них был и молодой Михаил Романов с матерью, сразу же уехавшие в свою вотчину под Костромой. 
В этот период вся власть была в руках триумвирата, состоящего из Пожарского, Трубецкого и Минина, но формальным главой государства стал прирожденный рюрикович князь Дмитрий Пожарский. Естественно, что его и прочили в новые русские цари. Но князь совершил непростительную ошибку – распустил ополчение, оставив в Москве только несколько отрядов. С этого момента главной военной силой в столице стали казачьи отряды князя Трубецкого. 
Главной задачей в этот период стало избрание нового русского царя. В ноябре совещание всех московских сословий постановило созвать к 6 декабря в Москву на Земский Собор депутатов от всех сословий земли Русской, кроме боярских и монастырских крестьян.Всего собралось около 800 человек.В работе Собора приняли участие и большинство бояр, ранее присягнувших Владиславу. Под их давлением были заблокированы кандидатуры Пожарского и Трубецкого.На Соборе сложились две основных группировки, одна поддерживала избрание царя из числа русских кандидатов, другая выступала за иностранца, выдвигая основным кандидатом шведского принца Карла Филиппа. 
В конце концов, Собор отверг кандидатуру иностранца и сосредоточился на обсуждении русских кандидатур.К согласию долго прийти не удавалось. Тогда и была выдвинута кандидатура Михаила Романова, активно поддержанная казаками, многие из которых ранее были сторонниками «Тушинского вора».Видимо, сыграло свою роль то, что казаки считали Романовых своими ставленниками, так как отец кандидата был возведен в патриархи в лагере Лжедмитрия II . 
Приверженцы Пожарского предложили сделать с 7 февраля в работе Собора перерыв на две недели, чтобы обсудить возможных кандидатов с жителями Москвы и близлежащих регионов. Это была стратегическая ошибка, так как казаки и боярская группировка имели намного больше возможностей для организации агитации.Агитация развернулась за Михаила Романова, которого поддержали многие бояре, считавшие, что его будет легко держать под своим влиянием, так как он молод, неопытен, а главное, как и они, «замаран» в присяге Владиславу. Основным аргументом при агитации бояре выдвигали то, что в свое время царь Фёдор Иоаннович перед кончиной хотел передать царство своему родственнику Федору Романову (патриарху Филарету), который теперь томится в польском плену. А посему,трон надо отдать его единственному наследнику - Михаилу Романову.Чтобы усилить давление на Собор, казаки ворвались на его заседание, требуя избрать Романова.Выборы были проведены и Михаила Романова провозгласили русским царем. Законность самого голосования никогда сомнению не подвергалась.Любопытно, что В.О. Ключевский позднее очень точно заметил по поводу выборов: «Хотели выбрать не а удобнейшего».Михаил с матерью сначала находился в родовой вотчине под Костромой,а затем в Ипатьевском монастыре.Посольство добралось в Кострому к вечеру 13 марта. На следующий день во главе крестного хода оно отправилось просить Михаила принять царство.14 марта 1613 года у России появился законно избранный царь. Дальнейшие события показали, что выбор оказался не худшим.Хорошо,что долгие годы Михаил был только номинальным правителем, а реальная власть была в руках людей с большим жизненным опытом – сначала его матери, а затем отца, патриарха Филарета, который по возвращении из плена был официально провозглашен соправителем царя.