Яким був господарський розвиток Слобідської України

Слобідська Україна межувала на заході з Гетьманщиною, на півдні із Запорожжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною. Вона обіймала частину Середньої височини й сусідню з нею Донецьку низовину, північнно-східну частину Придніпровської низовини і невелику частину Донецького кряжа. В сучасних межах охоплює центрально-південну частину Сумської області, Харківську область, північну частину Луганської області та північно-східну частину Донецької області, західну, центральну, східну, південну частини Білгородської.

Усвідомлення С.У. як регіону яскраво виявилося після скасування слобідських полків у творах І.Квітки та Г.Квітки-Основ’яненка, пізніше — в істор. працях І.Срезневського, П.Головинського, А.Шиманова. Перша систематизована праця про С.У. належить Д.Багалію (1918). "Слобідська Україна" як історико-геогр. поняття широко застосовується і в новітній наук. літературі.

Объяснение:

Главное событие - это франко-прусская война 1870-71 годов, которую Франция благополучно проиграла, потерпев ряд чувствительных поражений, самое крупное из которых произошло под Седаном. В результате император Наполеон III потерял титул, и во Франции установилась т.н. Третья республика до оккупации Франции Гитлером в 1940 году. Сразу после заключения перемирия с немцами в конце марта 1871 года в Париже поднялось вооруженное восстание, вошедшее в историю как Парижская комунна. Оно было жестоко подавлено через два месяца. Марксистская пропаганда представила Парижскую комунну как первый образец "диктатуры пролетариата". Решающую роль в подавлении восстания сыграл маршал Патрис де Мак-Магон, который в 1873 году стал президентом Франции и управлял государством до 1879 года.

Відповідь:

Антио́х IV Эпифа́н[1] (др.-греч. Αντίοχος Δ' Ἐπιφανής; ок. 215 до н. э. — 164 до н. э.) — сирийский царь из династии Селевкидов[2] македонского происхождения, сын Антиоха III Великого, царствовал в Сирии в 175—164 годах до н. э.

Проводил политику эллинизации населения, которая привела в конечном итоге к восстанию в Иудее и Маккавейским войнам. Период правления Антиоха IV характеризовался относительным подъёмом и стабилизацией Сирийского царства, однако после его неожиданной смерти это государство окончательно пришло в упадок.

Пояснення: