Памятники культуры в Киевском княжестве

Памятник легендарным основателям Киева – Кию, Щеку, Хориву и их сестре Лыбедь

Борисо-Глебский собор

Золотые Ворота

Кирилловская церковь

Церковь Берестова

.

Объяснение:

Політичну роздробленість Київської держави спричинили декілька чинників.

По-перше, великі простори держави, відсутність розгалуженого ефективного апарату управління.

На початок ХІІ ст. Русь займала площу майже 800 тис. км2, що, залежно від обставин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь у цей час не володів достатньо міцним, складеним і розгалуженим апаратом влади, фактично не мав розвинутої мережі доріг, швидких видів транспорту чи засобів зв’язку для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Тому в запровадженні своєї політики великим князям доводилося покладатися на удільних володарів, яких, як правило, обтяжувала така зверхність. До того ж, вони самі були не проти посісти великокнязівський престол.

По-друге, етнічна неоднорідність населення.

Не сприяло міцності держави і те, що в Київській Русі поруч зі слов’янами, що становили більшість населення, проживало понад 20 інших народів: на півночі й північному сході — чудь, весь, меря, мурома, мордва, на півдні — печеніги, половці, турки, каракалпаки, на північному заході — литва і ятвяги. Більшість цих народів силою потрапили під владу київських князів або були ворожі їм.

По-третє, зростання великого землеволодіння.

У міру розвитку господарства і феодальних відносин зміцнювалося і велике землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, воно посилило владу місцевих князів і бояр, які, у свою чергу, прагнули економічної самостійності та політичної відокремленості.

По-четверте, відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.

Спочатку на Русі домінував «горизонтальний» принцип спадкоємності князівської влади (від старшого до молодшого, а після смерті представників старшого покоління — від сина старшого брата до сина наступного за віком). Помітне збільшення кількості нащадків Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого зумовило той факт, що вже наприкінці ХІ ст. деякі з них, виходячи з власних інтересів, почали енергійно виступати за «вотчинний», або «вертикальний», принцип (від батьків до сина). Паралельне існування, зміщення та накладання цих двох принципів, невизначеність і неврегульованість питання престолонаслідування досить суттєво розхитувало Київську державу, складало основний зміст міжусобних війн. У центрі міжусобного протистояння, як правило, перебував Київ, який на той час був не тільки символом, а й засобом влади.

По-п’яте, змінилася ситуація в торгівлі.

По-шосте, постійні напади кочовиків та втручання сусідніх держав у внутрішні справи Русі.

Італії в Першій світовій війні, як союзника Антанти. До 1915 року Італія разом з Німеччиною та Австро-Угорщиною перебувала у Троїстому союзі. Італії обіцяли низку територій, що входили до складу Османської й Австро-Угорської імперії, а саме: область Трентіно-Альто-Адідже, Трієст, Південний Тіроль, Істрію та Далмацію. 23 травня Італія оголосила війну Австро-Угорщині. В результаті війни, Італія стала «переможеною» серед переможців, оскільки більшість обіцянок з боку Антанти не були виконані, що пізніше стане однією з головних причин приходу до влади фашистського режиму Муссоліні.