какую внешнюю политику вел Хан тауке? ​

Всю свою долгую жизнь Тауке вел активную внешнюю политику. Еще в молодости, при правлении своего отца, он возглавлял посольство к моголам Кашгарии, и в 90-х годах XVII столетия, будучи ханом, участвовал в политических делах Могольского государства. При Тауке происходили столкновения с Аштарханидами из-за господства над присырдарьинскими городами, но большой войны между Бухарским и Казахским ханствами не было. Зато военные действия между казахами и джунгарами носили характер организованных беспрестанных войн. В этой долгой войне Тауке-хан умело руководил своим войском, приобрел славу знатока военного дела, человека отважного в сражениях, неустрашимого в опасностях. За все эти военные заслуги, судя по надписи на личной ханской печати, он был удостоен своими подданными почетного титула батыр (герой, храбрец, витязь). Этот титул (батыр, бахадур) присваивался за личную храбрость в сражении, за умелое руководство военными действиями. Как титул слово батыр прибавлялось к собственному имени храбреца. Этот почетный титул мог получить за свои личные военные качества любой свободный член кочевого общества, будь он рядовым воином или принцем крови.

Упорная и многолетняя борьба с Джунгарией создавала тяжелую политическую и экономическую обстановку в стране и сближению Казахского ханства с Россией. Только в 1686–1693 годах Тауке-хан отправил в Россию пять посольств с важными дипломатическими поручениями. Сохранилось письмо Тауке-хана Петру I, составленное в октябре 1694 года, с предложением о поддержании дружественных отношений с Россией. В первые десятилетия XVIII века сношения казахов с Россией оживились. В 1717 году Тауке-хан возбудил о подданстве казахов России. Но эти переговоры были прерваны смертью Хана Тауке

Тауке хан считается основоположником обычного права казахов, поскольку именно при нем произошло окончательное оформление юридической системы казахского общества. Первое серьёзное изменение Тауке внес в систему властных отношений. Он упорядочил деятельность биев, сделав заседание бийского совета постоянным и регулярным. Бийские советы превратились в важный государственный орган, осуществляющий прямые и обратные связи в системе властных отношений. Таким образом, авторитет власти среди простого народа стремительно рос, что позволило динамично развивать политическую ситуацию в стране.

Під час Другої світової війни на українських землях виникли сприятливі умови для активізації українського національно-визвольного руху, метою якого було створення на етнічних землях суверенної Української держави. Цей рух у 1930-их рр. очолила Організація українських націоналістів.  

Сваволя польської влади та початок німецько-польського конфлікту спонукали ОУН до проведення загальних військових вишколів своїх членів і симпатиків згідно з інструкцією КЕ ЗУЗ щодо організації повстанської боротьби в разі оголошення польською владою загальної мобілізації. Ця інструкція вимагала від членів ОУН ухилятися від призову до польської армії та переховуватись у лісах, об’єднуватись у повстанські загони.

На початку липня 1939 р. Провід ОУН (ПУН) домовився з німецьким Абвером про формування "Українського легіону" під керівництвом полковника Романа Сушка. ПУН розглядав цю військову одиницю як основу майбутньої української армії. Однак активної участі у бойових діях проти Польщі під час вересневої кампанії 1939 р. легіон не взяв.

У середині вересня внаслідок поразки польської армії на фронті та деморалізації суспільства виникли сприятливі умови для збройного повстання українських націоналістів, що базувалось на "теорії побудови держави від першого села". Її автором був військовий референт КЕ ОУН Михайло Колодзінський–"Гузар". Відповідно до цієї теорії, у разі захоплення влади в будь-якому українському населеному пункті члени ОУН повинні були проголошувати відновлення Української держави.

Активну участь в антипольських повстаннях, які охопили більшу частину Галичини та Волині, взяли близько 8 тис. повстанців. Бої та сутички повстанських бойових груп ОУН із польською поліцією та армійськими частинами виникали майже у кожному повіті Західної України. Однак це повстання не призвело навіть до короткотривалого проголошення самостійності. Вже 17 вересня 1939 р. розпочалась радянська окупація краю.

Діяльність ОУН у 1939–1941 рр. в Галичині

Після окупації у 1939 р. Західної України більшовики розпочали арешти діячів політичних партій і громадських організацій. Єдиною організованою політичною силою, яка вистояла проти більшовицького терору, була ОУН. Провід ОУН, що перебував у Кракові, намагався не допустити встановлення сталінського тоталітарного режиму на Західній Україні.  

З 1939 по 1941 рік НКВС провів 5 спецоперацій проти ОУН, під час яких було заарештовано майже 5,4 тис. членів і симпатиків організації. Крайова екзекутива була двічі розгромлена, провідних діячів підпілля заарештовано. Відразу після першого арешту крайової екзекутиви в березні 1940 р. до Львова скерували досвідчених підпільників Д. Мирона і Л. Зацного, які сформували нову крайовий осередок на Західній Україні. Новий провід запровадив сувору конспірацію та розпочав підготовку до антирадянського повстання. З цією метою був створений спеціальний штаб. У вересні 1940 р. НКВС завдало чергового удару по українському підпіллю. Під час була розгромлена Львівська крайова екзекутива, Станіславський, Коломийський і Стрийський окружні проводи. Однак радянським спецслужбам не вдалось остаточно ліквідувати українське націоналістичне підпілля на території Західної України. Ті провідники, що уникнули арешту, незабаром відродили організацію, посилили конспірацію, припинили співпрацю з Юнацтвом ОУН і відсторонили від роботи всіх осіб, яких запідозрило НКВС.  

У листопаді 1940 р. чисельність ОУН у західних областях становила близько 7 тис. осіб. Окрім арештів для боротьби з підпіллям НКВС застосовував метод показових судів. Найвідомішим судовим процесом став "процес 59-ти" у Львові. Незважаючи на рішення суду розстріляти 42-ох молодих людей, підсудні не відмовились від своїх поглядів та переконань. Незважаючи на більшовицькі репресії 1939-1941 рр., організація змогла зберегти основне кадрове ядро для подальшої боротьби в нових умовах.

Національний рух Опору під час німецько-радянської війни

Передбачаючи збройний конфлікт між нацистською Німеччиною і СРСР, ОУН утворила добровільні військові формування у складі Абверу -- "Нахтігаль" і "Роланд". Вони мали відіграти важливу роль у створенні незалежної України та її армії. Саме завдяки оперативним діям вояків "Нахтігалю", що взяли під охорону стратегічні будівлі в м. Львів відразу після відступу радянських військ із регіону, 30 червня 1941 р. був проголошений Акт відновлення Української державності. Негативна реакція німецького керівництва та арешт лідерів ОУН вплинули на подальші дії націоналістичних сил, які були змушені перейти до антинацистського підпілля.

Найбільшими цивілізаціями стародавнього світу були давньогрецька і давньоримська цивілізації. Вони займали розташовані географічно близько один до одного території, існували майже в один і теж час, тому немає нічого дивного, що вони тісно пов'язані між собою. Обидві цивілізації володіли розвиненими культурами, які розвивалися, взаємодіючи один з одним. Тому для вивчення культури, та й інших сторін розвитку грецької та римської цивілізації дуже зручно застосовувати один з найбільш важливих методів історичного дослідження - порівняння.  

Кожен період в історії культури по-своєму цінний. Але не випадково особливу роль дослідники відводять античній культурі. І література, і мистецтво, і філософія Стародавньої Греції та Риму стали відправною точкою у розвитку європейської культури.  

Основне завдання курсової - описати основні особливості давньогрецької і давньоримської культур, показати їх взаємозв'язок, виділити основні риси подібності та відмінності. У кожному розділі проводиться порівняння якогось напрямку культури, яке базується на результатах вивчення матеріальних пам'яток культури стародавнього світу, археологічних досліджень і роботах відомих вчених.  

Основні особливості.  

Звичайно, грецька та римська культури дуже схожі. Але в теж час між цими двома цивілізаціями було дуже багато суттєвих відмінностей. p> Культура Стародавньої Греції вважається колискою європейської культури Праці грецьких філософів і вчених були основою багатьох досягнень сучасної науки. Значна частина наукової термінології, назви багатьох наук, наприклад В«історіяВ», більшість жіночих і чоловічих імен, були народжені саме в Греції. Можна сказати, що вихідним пунктом європейської культури є саме Стародавня Греція.  

Які причини, що зумовили таку важливу роль давньогрецької культури? Греція займала вигідне географічне положення, синтез культурних досягнень багатьох народів що населяють її територію, вміле використання цінностей чужих культур. Ці фактори відігравали велику роль, але їх недостатньо. p> Для духовності інших культур характерно підпорядкування цілям виживання. А грецька культура представляється вище цих цілей, вона як би надлишкова. У ній переважало духовне начало. Це і спонукало інші народи наслідувати грекам, будувати свою культуру по їх образам.  

Давньогрецької культурі було притаманне яскраво виражене індивідуалістичне початок. Суперечливість культури Стародавньої Греції та вільний характер її культури багато в чому обумовлені тим, що греки не копіювали інші народи, а покладалися на свої уявлення, вони творили самі, в цьому було їх велич.  

Характер у стародавніх римлян був іншим, ніж у греків. Вже сама назва В«римляниВ», свідчило про перевагу міста над людиною. Світогляд римлян було набагато прозаїчніше, ніж у греків. У їх манерах відчувалася обдуманість, але разом з тим і штучність. p> Основні особливості давньогрецької і давньоримської  

цивілізацій і їх культури  

Історію Стародавньої Греції прийнято ділити на п'ять періодів:  

- егейський або крито-мікенський період (III - II тис. до н.е.)  

- гомерівський період (XI-X ст. до н.е.)  

- архаїчний період (VIII-VII ст. до н.е.)  

- класичний період (V-IV ст. до н.е.)  

- період еллінізму (друга половина IV - середина I ст. до н.е.)  

Перші три епохи часто об'єднують під спільним ім'ям докласичного періоду.  

Греція чітко ділилася на три частини: північну, що охоплює Фессалію і Епір; центральну, обмежену з півночі Малійскім і Пагасейскім затоками, а з півдня - Коринфским і сардонічну; нарешті, південну, тобто Пелопоннес. Центральна Греція ділилася на сім областей, однією з яких була Аттика, з центром Афінами  

Світогляд греків складалось ще в крито-мікенський ...

Объяснение: