1)Определите политическое устройство и характер императорской власти в Японии по конституции 1889г. 2)Kонституция какой страны, на ваш взгляд, могла быть взята «за образец» для японской Конституции? 3)Можно ли Японию конца XIX- начала XXв.в. считать правовым государством? Почему?

1)Конституция 1889 г. была октроирована Императором, и в следующем году она вступила в действие. Кроме того, тронной речью 11 февраля 1889 г., обращенной к тогдашнему Мини­стру-президенту как представителю японского народа, Импе­ратор провозгласил целый ряд других важных государствен­ных решений. Помимо торжественного объявления японской Конституции, одновременно были обнародованы: Закон об Им­ператорской фамилии, Закон о Парламенте, Закон о Палате пэров, Закон о выборах в Палату депутатов (в 1900 г. был за­менен новым), Закон о финансах. Они вступили в силу 1 апре­ля 1890 г.Японская Конституция 1889 г. насчитывала 76 статей, объе­диненных в 7 глав: Об Императоре, О правах и обязанностях подданных, Об Имперском парламенте, О государственных министрах и Тайном совете, О судебной власти, О финансах, Дополнительные постановления.Конституция торжественно провозглашала, что "Японс­кая империя на вечные времена непрерывно управляется Им­ператором". В соответствии с Законом об Императорской фа­милии, к которому делала прямую отсылку ст. 2 Конституции, тотчас после смерти Императора наследник престола вступает в управление и в качестве внешних знаков своего достоинства берет императорские регалии: зеркало, меч и драгоценный камень яшму*. Торжества коронования происходили в Киото, бывшем до 1867 г. главным городом

2)Использованы положения конституционного права Великобритании и США

3)Нет, нельзя. В Японии в это время была абсолютная монархия. Вся власть принадлежала императору

Нову династію в Речі Посполитій започаткували вибори на польський престол у 1587 р., на яких обрали фактично двох королів. Примас (глава католицької церкви) Станіслав Карнковський проголосив королем шведського принца Сигізмунда, якого підтримувала шляхта. Два дні по тому королем проголосили й ставленика сенату - австрійського ерцгерцога Максиміліана Габсбурга.

Обидва королі заприсяглися "Генріховим артикулам" і вирушили на коронацію до Речі Посполитої. Однак ватажок шляхти, канцлер і великий коронний гетьман Ян Замойський, що командував армією, зайняв Краків і не впустив туди Максиміліана та його прибічників.

У грудні 1587 р. Сигізмунда III Ваза коронували польським королем і великим князем литовським (1587-1632). А через кілька тижнів Замойський розбив під Бичиною війська ерцгерцога.

На нового монарха покладалися великі надії. По матері він був Ягеллоном, а тому поляки сподівалися, що Сигізмунд III керуватиме країною відповідно до принципів, запроваджених його великими пращурами. Проте в перші роки свого правління, Сигізмунд Ваза вважав своє перебування в Польщі та Литві за тимчасове явище і мріяв про ті часи, коли він посяде трон у себе на батьківщині. У 1592 р., після смерті свого батька - короля Яна III - він таки дістав титул короля Швеції і вирушив туди на коронацію. Після коронації, залишивши намісником свого дядька, Сигізмунд повернувся до Польщі.

Прагнення молодого монарха зберегти обидві корони викликали в польському суспільстві підозру й нагадували про поведінку Генріха Валуа. Серед поляків навіть поширювалися чутки про існування в Сигізмунда III планів передати трон у Речі Посполитій Габсбургам, щоб заручитися підтримкою Австрії його прав на шведський престол. Багатьом шляхетським політикам не подобалося й те, що король оточив себе прибічниками зміцнення королівської влади й намагався ослабити роль сейму в країні. Крім того, він призначав на державні посади тільки католиків, обмежуючи при цьому права протестантів. За Сигізмунда III в Речі Посполитій посилився вплив єзуїтів, а нова столиця Польщі - Варшава - перетворилася на оплот католицизму.

На початку XVII ст. невдоволення урядовою політикою спричинило анти-королівський збройний заколот (рокош), який очолив краківський воєвода Миколай Зебжидовський. На з'їздах рокошан лунали голосні вимоги скинути Сигізмунда III з престолу за його замахи на шляхетські вольності. Однак у битві під Тузовим у 1607 р. королівські війська розбили заколотників. Проте заворушення в суспільстві тривали. Король був змушений оголосити амністію учасникам рокошу, а його керівники навіть отримали щедрі дарунки. Сигізмунд III удруге заприсягся "Генріховим артикулам" і начебто відмовився від планів зміцнити особисту владу.

Тим часом, за відсутності Сигізмунда у Швеції, його дядько-регент захопив владу у свої руки. Шведський парламент формально позбавив Сигізмунда корони, але запропонував її його синові за умови, що той оселиться в Швеції і там виховуватиметься. Сигізмунд відхилив цю пропозицію і вирішив довести права на шведський трон за до зброї.

Претензії польських Ваза на шведський престол і прагнення шведів захопити Балтійське узбережжя призвели до серії польсько-шведських воєн, перша з яких розпочалася вже у 1600 р.

Придя к власти. Цезарь выполнил часть обещаний бедноте: ветераны (старые солдаты) получили земельные участки в Италии и провинциях; Коринф и Карфаген, некогда разрушенные римлянами, были отстроены заново: в эти города переселялись неимущие граждане.

Опорой Цезаря были легионы. Как верховный командующий, он постоянно носил звание императора. Послушный воле Цезаря сенат объявил его диктатором, т. е. правителем, обладающим неограниченной властью и не обязанным отчитываться за свои действия. Народное собрание продолжало выбирать консулов и народных трибунов, но обычно ими становились те люди, которые были рекомендованы самим Цезарем.

Сенат, прежде игравший огромную роль в управлении государством, превратился в безвластный совет при Цезаре. Недовольная этим часть сенаторов вступила в тайный сговор с целью убить диктатора. Возглавил заговор молодой сенатор Брут, которого Цезарь считал своим другом. Убийство Цезаря на заседании сената 15 марта 44 г. до н. э. не привело к восстановлению прежнего правления. Борьба за единовластие вспыхнула вновь.

Объяснение: