Эссе на тему социальная несправедливость в литературе XIX века​

Василий Шуйский. 19 мая сторонниками В. Шуйского был созван импровизированный Земский собор, на котором, как позднее утверждали противники нового монарха, потомок нижегородских князей Василий Иванович был «выкрикнут» царем. Сам Шуйский не особенно заботился о соблюдении всех тонкостей волеизъявления «всей земли» . Его более беспокоила позиция Боярской думы. Чтобы привлечь ее, новый царь пошел навстречу притязаниям аристократии, давно мечтавшей огородить себя от самодержавного произвола целым рядом обязательств, которые возлагал на себя монарх. Шуйский дал крестоцеловальную запись, в которой обещал соблюдать законность: не налагать ни на кого опал и не казнить без суда, не отнимать имущества у родственников осужденных, не слушать «ложных доводов» . В подобной записи многие историки видят шаг к ограничению царской власти.

Человек, оказавшийся волею судьбы на московском престоле, не пользовался ни авторитетом, ни народной любовью. Главным качеством характера Шуйского было лицемерие, любимый борьбы — интрига и ложь. Подобно Годунову, он успешно усвоил все уроки правления Ивана Грозного, был недоверчив, коварен, однако не обладал ни государственным умом, ни опытом царя Бориса. Его слову нельзя было верить. При правителе Борисе Годунове Шуйский, глава следственной комиссии в Угличе, клялся, что царевич Дмитрий закололся сам; затем, при Лжедмитрий I, — что царевич жив и, значит, Годунов — узурпатор; наконец, став царем, — что царевич был заколот людьми Годунова и царь Дмитрий — самозванец. Этот человек не был остановить развал государственности.

С самого начала Шуйский не пользовался широкой поддержкой. Законность его избрания признали далеко не все. Не случайно о своем избрании даже сам Василий писал, что принял Мономахов венец по выбору «всяких людей Московского государства» , а не «всех людей всех государств Российского царствия» . В этом определении — косвенное признание оппозиции, возникшей во многих регионах.

Знаменем оппозиции вновь стало имя царя Дмитрия Ивановича, который, по слухам и на этот раз. Шуйский организовал церемонию перезахоронения мощей царевича, причисленного к лику святых. В Углич за его гробом отправилсяростовский митрополит Филарет (Ф. Н. Романов) , возвращенный из ссылки еще Лжедмитрием I. Царь, по-видимому, сулил ему патриаршество, но по возвращении обманул, испугавшись встретить в Романове личность независимую. Вместо низведенного патриарха Игнатия, ставленника самозванца, на патриарший престол был избран казанский митрополит Гермоген — человек фанатичный и твердый в вере.

Против Шуйского выступило население порубежных уездов, сторонники Лжедмитрия, такие, как воеводы Путивля князь Г. Шаховской и Чернигова князь А. Телятевский. Оппозиционные настроения охватили дворянство. Особенно недовольны были рязанцы, которых возглавил Прокопий Ляпунов, и мелкий служилый люд Тулы и Венева во главе с Истомой Пашковым. Летом 1606 г. движение стало приобретать организованный характер. Были созданы две большие повстанческие армии в районе Кром и Ельца. Появился и руководитель — Иван Болотников.

У 78 році до н. е. консул Марк Емілій Лепід спробував підняти заколот серед італіків з метою скасування законів Сулли. За повідомленням Светонія, Лепід за Цезаря приєднатися до заколоту, але Гай відмовився. У 77 році до н. е. Цезар залучив до суду сулланців Гнея Корнелія Долабеллу за звинуваченням в здирництві під час намісництва в Македонії. Долабелла був виправданий після того, як в його підтримку виступили найбільші судові оратори. Вимовлена Цезарем обвинувальна промова виявилася настільки вдалою, що ще довго поширювалася в рукописних копіях. У наступному році Гай почав судове переслідування іншого сулланця, Гая Антонія Гібрида, однак той запросив захист у народних трибунів, і суд не відбувся.

Незабаром після невдачі процесу над Антонієм Цезар відправився удосконалювати своє ораторське майстерство на Родос до відомого ритора Аполлонія Молона — наставника Цицерона. Під час подорожі Цезаря захопили в полон пірати, давно промишлявші в Східному Середземномор'ї. Його утримували на невеликому острові в Додеканеському архіпелазі. Пірати зажадали викуп в 50 талантів (300 тисяч римських денарів). Версія Плутарха, ніби Цезар з власної ініціативи збільшив суму викупу з 20 талантів до 50, напевно неправдоподібна. Античні автори барвисто описують перебування Гая на острові: нібито він жартував з викрадачами і декламував їм поеми власного твору. Після того, як посли міст Азії викупили Цезаря, він негайно спорядив ескадру для полону самих піратів, що йому вдалося зробити. Захопивши своїх викрадачів, Гай просив судити і покарати їх нового намісника Азії Марка Юнка, але той відмовився. Після цього Гай сам організував кару піратам — вони були розп'яті на хрестах. Светоній додає деякі подробиці страти як ілюстрацію м'якості характеру Цезаря: «Піратам, у яких він був в полоні, він поклявся, що вони у нього помруть на хресті, але коли він їх захопив, то наказав спершу їх заколоти і лише потім розіп'яти» . Під час повторного перебування на Сході Цезар ще раз відвідав Віфінського царя Нікомеда. Він також брав участь в самому початку Третьої Мітрідатової війни на чолі окремого допоміжного загону, але незабаром покинув зону бойових дій і повернувся в Рим приблизно в 74 році до н. е. У наступному році його кооптували в жрецьку колегію понтифіків замість померлого дядька Гая Аврелія Котти.

Незабаром Цезар перемагає на виборах в військовій трибуні. Точна дата його трибуната невідома: часто пропонується 73 рік, але більш імовірна датування 72-м або 71-м роком до н. е. З інших джерел відомо, що в цей час в Греції під командуванням Марка Антонія Кретіка служив якийсь Гай Юлій, якого нерідко ототожнювали з Цезарем, але більш імовірно, що це були дві різні людини. Чим займався Цезар в цей період, достовірно невідомо. Висловлюється припущення, що Цезар міг бути задіяний в придушенні повстання Спартака — якщо не в бойових діях, то принаймні в підготовці новобранців. Висловлюється і припущення, що саме при придушенні повстання Цезар близько зійшовся з Марком Ліцинієм Крассом, який в майбутньому зіграв чималу роль в кар'єрі Юлія.