Яке явище визначало життя українських селян у 18-19 столітті. Що вам відомо про явище?

Після зазначених договорів Україна отримала політичну автономію в складі Росії. Однак царський уряд зразу ж почав поступово її обмежувати; до 80 - х років XVIII ст. останні залишки автономії були ліквідовані: у 1775 році козацтво, як клас, було ліквідоване. На Україну поширюється загальноімперські порядки, адміністративні закони і соціально - економічні умови, включаючи кріпосництво, її територія була поділена на губернії, або намісництва, з адміністративними і територіальними закладами.

У другій половині 18 ст. відбувається значне піднесення товарно - грошових відносин, поглиблюється соціальне розшарування населення, зростає виробництво із застосуванням найманої праці, розвиваються міста.

Перемога над Туреччиною у війнах 1768 - 1774 та 1787 - 1791 рр. забезпечила Російській імперії володіння Північним Причорномор'ям. Включення до її складу так званої Новоросії, яка згодом стала однією з частин української етнічної території, здійснювалося, насамперед, через воєнно - стратегічні міркування. Влада надавала пільги при поселенні на цій території і тому тут крім українців та росіян, поселилися також представники і неслов'янських народів.

Інакше відбувалися процеси етнічної консолідації в західних областях України (Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття). Галичина після першого поділу Польщі була загарбана Австрією. Через деякий час Австрія захопила й Буковину. Закарпаття залишилося під владою угорських феодалів. Таким чином, у кінці 18 на початку 19 ст. основна маса населення західноукраїнських земель перебувала під подвійним гнобленням - австрійської монархії та польських, угорських, українських поміщиків та буржуазії.

Після возз'єднання Лівобережної і Правобережної України внаслідок другого і третього поділів Польщі та звільнення Північного Причорномор'я  були створені умови, які забезпечили єдність економічного розвитку на значній території сучасної України, що сприяло прискоренню процесів етнокультурної консолідації українського народу.

Водночас Україна дедалі більше залучалася до єдиного загальноросійського ринку. Зміцненню міжнаціональних зв'язків сприяла також зростаюча соціальна і територіальна рухливість населення.

У 19 столітті на Україну поширюються загальноросійські рухи та тенденції в розвитку: піднесення часів війни 1812 року, декабристський рух та повстання 1825 року,  загальноросійська криза феодально - кріпосницьких відносин та скасування у 1861 році кріпацтва. Після цього відбулася черга реформ Олександра ІІ: реформа освіти, адміністративна реформа тощо. Набувають поширення різні рухи: народництво (зокрема з цим рухом пов'язана Чигиринська змова 1881р.), москвофілів, космополітів та інші.

На фоні цього відбувається промислове зростання на Україні, збільшується капіталовкладення іноземців в економіку - бельгійці, німці тощо. Розвиваються нові галузі виробництва. Економічному піднесенню зокрема сприяло скасування кріпосного права - набувають поширення капіталістичні відносини. Так, до Першої світової війни Російська імперія входила до шести найбільш розвинених капіталістичних країн світу.

     

На Україну поширюються загальноросійські русифікаторські напрямки (Валуєвський циркуляр та Енський указ).

На Західній Україні важливою подією була революція 1848 - 1849рр. ("весна народів"), яка дала поштовх для розвитку культури, національному самовизначенню українців. У 1861 році відповідно до нової австрійської Конституції Галичина була автономною з власним сеймом. Відбувається створення товариств, які вели тницьку діяльність. На Західній Україні першою виникає Русько- Українська радикальна партія ( 1898р., засновник І.Франко).

Але не дивлячись на складні умови періоду кінця 18 - 19 століття, українська національна культура активно розвивається, набуває самобутніх рис.

Объяснение:

Объяснение:

1)Самостоятельность Новгорода была ликвидирована в 1478 году в годы правления Ивана 3.Окончательно же Новгород был присоединен к Московскому княжеству 15 января 1478 года. Значение присоединения:Иван 3 смог подчинить большие территории Новгородского княжества и тем самым расширить пределы Московского княжества

2)2. 1480 г. -стояние на р.Угре. Это было во время правления Ивана 3. 

Иван 3 разорвал отношения с Ордой, и тогда хан Ахмат решил наказать Русь

Он подошел к реке, а русское войско уже было там. Ордынцы пытались переправиться через реку, но их обстреливали из пушек, пищалей(Первое применение русскими огнестрельного оружия в полевых условиях) Потом наступил декабрь, холода Ахмату от Литвы, с которой он перед походом вступил в союз против Руси, так и не пришла, и он решил отступить. 

После этого Русь окончательно освободилась от ордынского гнета. Московское великое княжество стало полностью независимым, суверенным  государством.

К середине XV в. великий московский князь был

самым могущественным правителем на Руси. Но всё

же ему принадлежало ещё не более половины терри-

тории Северо-Восточной Руси. Новгород, Псков,

Тверь, Рязань, Ростов, Ярославль сохраняли свою

независимость, хотя великий князь считался их вер-

ховным правителем.

Большинство этих земель были присоединены к

Московскому княжеству в период правления сына Ва-

силия II Тёмного, Ивана III (1462-1505), талантли-

вого, умного, властного, жёсткого политического дея-

теля. Ещё будучи подростком, Иван стал заправить-

лем своего слепого отца, возглавлял войска в походах.

В самом начале правления он присоединил Ро-

стовское и Ярославское княжества. Однако особое

значение Иван III придавал усилению своего влия-

ния в Новгороде.

В среде новгородских бояр шла борьба двух груп-

пировок. Часть знати, объединившаяся в

посадника Марфы Борецкой и её сыновей, считала,

что сохранить вольности можно, только опираясь на поддержку Ве-

ликого княжества Литовского. Другие бояре выступали за тесные

связи с Москвой и надеялись, что при хороших отношениях с ве-  ликим князем Новгородская

республика останется самосто-

ятельной.

1471 г. группировка Бо-

рецких, взяв верх, от имени

Новгорода заключила договор

c великим литовским князем

Казимиром IV (который был ипольским королём) о признании его своим князем. Узнав об этом,

Иван III собрал полки всех подчинённых Москве земель и двинулся

на Новгород. Поход имел религиозный характер, ведь новгородцы

перешли под власть католического правителя. В июле 1471 г. на

реке Шелони московские войска под командованием князя Даниила

Холмского (служившего в Москве выходца из рода тверских князей)

наголову разбили в несколько раз превосходившее их по численно-

сти новгородское ополчение. Иван III заключил с Новгородом до-

говор. Город сохранил независимость, но заплатил Москве значи-

тельную сумму денег и отказался от контактов с литовским князем.

В конце 1477 г. Иван III, воспользовавшись незначительным по-

водом, организовал новый поход на Новгород, В январе 1478 г. са-

мостоятельность города была ликвидирована, вече распущено, а ве-

чевой колокол увезён в Москву. Выборных посадников и тысяцких

заменили московские наместники.​

Объяснение: