Одним из ярких представителей христианской интерпретации эволюционной теории в XX в. был французский археолог и палеонтолог, и одновременно католический священник Тейяр де Шарден (1881-1955). Отвергая идею о непосредственном творении Богом первого человека, он считал, что человек - наиболее совершенный результат многотысячелетней эволюции органического мира, в свою очередь развивавшегося из неорганического мира. Тейяр де Шарден различал три последовательные, качественно различные стадии эволюции: преджизнь (литосфера), «жизнь» (биосфера), и «феномен человека» (ноосфера). Духовное начало, сознание, считал ученый, непосредственно заложено в самой материи, присуще уже атомам и молекулам. В животном мире возникает психическая форма сознания, в человеке - самосознание. Сознание целеустремленно, оно является движущей силой эволюции, конечная ее цель - пункт «Омега», символически означающий Xриста. Выходит, что мир, порожденный Богом, движется к своему истоку.
Таким образом, естественнонаучные исследования не привели к утверждению единого взгляда на происхождение человека. Материалистическое и религиозное мировоззрения «включили в свой арсенал» и интерпретировали в соответствующих направлениях эволюционную концепцию.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Угорський письменник Шандор Мараї, в будинку якого жили радянські солдати, з гіркотою і співчуттям писав: «...цей молодий солдат приніс і своєрідне визволення, порятунок від нацистського терору. Однак свободи він принести не міг, бо не мав її сам». Яке ваше ставлення до визвольної місії радянської армії у Східній Європі у 1944-1945 рр? Свою відповідь обґрунтуйте.
правильно
Объяснение:
Однією з найбільших у Другій світовій війні була Сталінградська битва - битва на Волзі. Вона мала дві частини. Перша — це наступ німецьких військ влітку 1942 р. і вихід їх до Волги й на Північний Кавказ, друга — контрнаступ радянських військ і розгром німецько-італійсько-румунсько-угорського угруповання на Волзі. Наступ німецьких військ на Сталінград розпочався в середині червня 1942 р. на далеких до нього підступах, коли п’ять добре озброєних німецьких армій і три армії союзниць — Італії, Румунії й Угорщини рушили з харківського напрямку й форсували Сіверський Донець і Дон. Для Червоної армії знову розпочалася чорна смуга. Некомпетентність керівництва, зокрема непідготовані контратаки, вкотре призвели до сотень тисяч полонених і величезних утрат техніки та зброї. Усе це стало наслідком помилки Сталіна, який вважав, що головний удар німецьких військ знову буде спрямовано на Москву. Однак наприкінці серпня 1942 р. німецьке військо вже було на околицях Сталінграда.
Сталінградська битва зачепила особисті амбіції диктаторів, а відтак перетворилася на символ боротьби двох тоталітарних режимів, протистояння їхніх лідерів. Після впертих і безплідних спроб штурмом скинути радянські війська у Волгу німецьке командування в середині жовтня віддало наказ про перехід до оборони. На той час воєнно-стратегічна ситуація змінилася на користь СРСР.
Віддалені комунікації, розтягнутий фронт вимагали величезних зусиль німецьких тилових служб і економіки. Мобілізації вичерпали німецькі підприємства, на місце кваліфікованих робітників ставали остарбайтери, тоді як радянська економіка нарощувала випуск воєнної продукції. Шляхом жорсткої дисципліни й експлуатації сталінський режим зумів за короткий час налагодити діяльність за Уралом потужного військово-промислового комплексу.