Какую задачу своего правления Александр III, согласно манифеста 1881 года, считал главной?

Вумовах становлення української державності, розгортання державотворчих процесів, становлення громадянського суспільства і правової держави, логічним і цілком закономірним виглядає інтерес сучасних дослідників до проблем джерелознавства і історіографії київської русi як першої інституційної форми існування української державності, звернення до напрацювань науковців попередніх поколінь. взагалі до наших днів з історії київської русі нагромаджено величезний масив літератури і в ньому непросто зорієнтуватися навіть фахово підготовленому історику. ситуація ускладнюється ще й тим, що маючи в своєму розпорядженні велику кількість опублікованих думок, концепцій, поглядів і суджень, історик творить черговий, власний синтез, не досліджуючи предмет, а вибираючи з літератури ті думки й факти, які більше узгоджуються з його схемою та його баченням минулого. не можна не враховувати і те, що накопичення історичних думок, концепцій відбувалося впродовж різних епох і в умовах різних ідеологій, інколи корпоративних, інколи офіціозних, від яких наука, хоч би як вона цього прагнула, не завжди могла бути вільною. в зв’язку з цим метою нашого дослідження являється спроба перегляду ідеологічних нашарувань в різних істориків різних епох, розкриття найбільш цінних думок і концепцій, які впливали на стан наукової розробки проблеми князівських з’їздів. об’єктом нашої наукової розвідки виступає складна діалектично взаємопов’язана сукупність інформаційних, правових, ідеологічних, економічних та інших чинників, що детермінували процес історичного пізнання, окреслювали мету, можливості та перспективи наукової розробленості питання князівських з’їздів. предметом нашого дослідження являється проблема наукових досліджень князівських з’їздів в дореволюційній, радянській, діаспорній та сучасній історичній науці, висвітлення основних тенденцій та наукових досягнень кожного етапу історичних досліджень та окреслення перспектив для дослідження даної проблеми в майбутньому. розкриваючи предмет дослідження, ми ставимо перед собою наступні завдання: визначити ступінь наукової розробки даної проблеми; розробити основні тенденції історичних досліджень нашої проблеми в хіх – хх ст.; дослідити внесок у розробку даної проблеми дореволюційних, радянських, діаспорних та сучасних істориків; встановити суб’єктивні та об’єктивні чинники, що впливали на розвиток наукових досліджень проблеми князівських з’їздів; висвітлити суб’єктивні міркування істориків хіх – хх ст. щодо князівських з’їздів та їх значення в процесі формування державності україни-руси; окреслити перспективи наукових досліджень проблеми князівських з’їздів в подальшому. хронологічні межі нашого наукового дослідження охоплюють хіх – поч. ххі ст., так як саме на цей час припадає активний розвиток історичних досліджень князівських з’їздів, виникають народницький, консервативний, націонал-державницький, радянський напрями в українській історичній науці, в рамках яких і ведуться дослідження різних проблем давньої і середньовічної, нової та новітньої історії україни.

Колониальная система консервировала отставание колониальных владений и зависимых стран, обрекала их на прозябание и отсталость. В XVI—XVIII вв. до промышленного переворота колониальная политика сводилась в основном к расхищению местных богатств, рабочей силы, а неэквивалентная торговля с колониями носила исключительно потребительский, примитивный характер. Для первого периода колонизации было характерно почти полное отсутствие какой-либо созидательной деятельности колонизаторов. Даже ирригационное строительство не поддерживалось. Сельское хозяйство разрушалось. Результатом ограбления были голод и смерть миллионов людей. По данным британской Ост-Индской компании, в Бенгалии в начале 70-х годов XVIII в. от голода умерло 10 млн человек, или треть населения.

Установление регулярных экономических связей между метрополиями и колониями привело к изменению организационных форм эксплуатации колоний. Промышленный капитал постепенно добился ликвидации привилегий могущественных торговых компаний. Колонии были подчинены непосредственному контролю государства-метрополии. Однако чисто меркантилистские традиции преобладали до конца XIX в.

По мере развития машинного производства метрополии превращали колониальные владения в рынки сбыта своих товаров. Например, британский экспорт хлопчатобумажных тканей в Индию с 1618 по 1835 гг. увеличился в 65 раз. В середине XIX в. туда направлялась 1/4 экспортируемых тканей. Дешевые промышленные товары западных стран разоряли местное ремесленное производство. Так, Индия, бывшая экспортером хлопчатобумажных тканей, изделий из стекла и металла, превратилась в их импортера, поглощая значительную часть британского экспорта. Колонизаторы ввели дискриминационные внутренние налоги на производство, транспортировку и торговлю товарами местного производства (15—17%), подрывая национальное производство.

Превратив колонии в рынки сбыта товаров метрополий, колонизаторы нарушили органическую связь между ремеслом и земледелием в общине. Разрушение ремесленного производства в городе и деревне не сопровождалось соответствующим увеличением мануфактурной промышленности, а приводило к росту аграрного перенаселения, к консервации и укреплению общинных отношений.