1. Расшифруй исторический смысл эпиграфа к параграфу 26, раскрывая роль каждой личности в событиях и сами события. «Государство наше таково…вечевому колоколу в Новгороде не быть; посаднику не быть, а государство все нам держать; волостями , селами нам владеть, как владеем в Низовой земле…а суду быть по старине, как в земле суд стоит».

Какими были результаты Крестовых походов для европейцев? Удержать христианские святыни не удалось. Многочисленные жертвы. Расширились знания о мусульманах, торговые связи.

Для мусульман? Жертвы, разрушения, гибель памятников культуры. Расширились знания о христианах, торговые связи.

Для Византии? Вмешательство крестоносцев во внутриполитическую борьбу в Византии, которое повлекло катастрофические для нее события 1204 года. Ей нанесен тяжелейший удар, разгромлена столица. Усилилась вражда между католическим Западом и православной Византией.

Мы опять с вами отправимся в ведущие европейские государства и посмотрим, что же там происходило в 11-13 веках.

Візантія (Візантійська імперія) — Римська імперія в епоху середньовіччя зі столицею в Константинополі — Новому Римі. Назва «Візантія» походить від давнього найменування її столиці (Візантій знаходився на місці Константинополя) і простежується у західних джерелах з XIV ст. Символічним початком Візантії вважається рік заснування Константинополя (330 р.), з падінням якого — 29 травня 1453 р. — імперія припинила своє існування. «Поділ» Римської імперії 395 р. на Західну і Східну являло собою лише формально-правову межу епох, у той час як історичний перехід від пізньоантичних державно-правових інститутів до середньовічних відбувався в VII— VIII ст. Але і потім Візантія зберігала багато традицій античної державності і культури, що дає змогу виділити її в особливу цивілізацію, сучасну, але не ідентичну середньовічній західноєвропейській спільноті народів. Серед її ціннісних орієнтирів найважливіше місце займали уявлення про так звану «політичну ортодоксію», які поєднували християнську віру з імперською ідеологією. Разом з грецькою мовою та елліністичною культурою ці чинники забезпечували єдність держави протягом майже тисячоліття. В основу візантійського законодавства було покладено римське право, яке ревізувалося та адаптувалося до нових життєвих реалій. Етнічна самосвідомість довгий час не грала істотної ролі в самоідентифікації імперських громадян, які офіційно іменувалися римлянами (по-грецькому — ромеями). В історії Візантійської імперії можна виділити ранньовізантійський (IV—VIII ст.), середньовізантійський (IX—XII ст.) і пізньовізантійський (XIII—XV ст.) періоди.