Какой особый (неординарный) вид оружия, представленный на рисунке применяли ополченцы срединного полка в ходе «Ледового побоища»?

На рисунке показан особое оружие "Яр".

1)ГАЙ ЮЛИЙ ЦЕЗАРЬ
Большинство сенаторов стала на сторону Помпея, согласившись — впервые в римской истории — на избрание его единоличным консулом. Но попытка устранить Цезаря от должности наместника Галлии привела к новой гражданской войне. По преданию, Цезарь воскликнул «Жребий брошен» и приказал своим легионерам перейти реку Рубикон, отделявшую субальпийский Галлию от Италии. С тех пор выражение «перейти Рубикон» означает любое неотвратимое решение.

Помпей не был готов к войне и поэтому выехал в Грецию. Покинуть Италию поспешили и другие противники Цезаря, которые остерегались расправ, подобных проскрипций Суллы. Но Цезарь не стал никого преследовать, казнить отбирать имущество — наоборот, объявил, что прощает всех своих врагов. Гражданская война продолжалась еще несколько лет в провинциях. Военное счастье основном было на стороне Цезаря и его полководцев, однако они понесли и несколько тяжелых поражений. Решающая битва произошла летом 48 года до новой эры в Греции — у города Фарсала. Помпей имел численное преимущество, но не смог ею воспользоваться и был разгромлен окончательно. Вынужден бежать, он в конце достался Египет, где был вероломно убит по приказу местного царя. Говорили, что египетский обладатель хотел таким образом польстить к Цезарю, но тот лишь проникся к царю отвращением и поддержал в борьбе за трон его сестру Клеопатру, которая стала любовницей Цезаря и впоследствии родила ему сына. Против Цезаря попытался выступить сын Митридата, но быстро потерпел сокрушительное поражение, о которой победитель сообщил римлян лишь тремя словами: «Пришел, увидел, победил».

Вернувшись в Италию, Цезарь отметил сразу несколько триумфов, а сенат, пополнен его сторонниками, объявил его пожизненным диктатором. Хотя Цезарь был патрицием, ему оказали также власть трибуна, а еще назначили единоличным консулом (сразу на пять лет) и цензором. К тому же, он сохранял за собой пост верховного понтифика. Занимая сразу несколько должностей и имея полномочия, которых до него не имел ни один чиновник, Цезарь управлял Римом по своему усмотрению.

Он увеличил количество сенаторов и государственных должностных лиц, начал большое строительство в столице, создал из бывших военных городскую полицию. Цезарь упорядочил сбор налогов в провинциях и положил начало созданию заморских колоний, в которых расселял своих многочисленных ветеранов, — в том числе и на месте разрушенных века назад Карфагена и Коринфа. Он предоставил права римских граждан жителям субальпийский Галлии и нескольким провинциальным общинам, которые показали свою верность Риму. Наконец, именно во времена Цезаря был введен новый календарь, предложенный египетскими астрономами, по которому год обычно насчитывал 365 дней, а каждый четвертый (или «високосного») года к ним добавлялся еще один день. Такой календарь называется юлианским.

.

Набіги варварських племен і сепаратистські устремління провінцій були безпосередньою причиною розпаду імперії. Він з'явився найближчим наслідком глибокої кризи надбудови, яка виявилася нездатною мобілізувати сили для захисту кордону від зазіхань і забезпечити територіальну цілісність держави.

Проте кінцева "вина" у розпаді імперії впирається не в інституційний фактор (в іншому випадку уникнути розпаду можна було б за до нституційної реформи), а в економічний базис.

Тут виділяється ряд критичних точок:

- Криза рабовласницьких відносин: зростання ціни на рабів, обумовлений вичерпанням цього ресурсу щодо дармовий робочої сили, різко знизив прибутковість їх використання в сільському господарстві. При цьому колонат не зміг дати економічно ефективну заміну рабам на латифундіях, у той час як римська громада не могла бути регенірована як інститут чинності вже давно відбувся розпаду самих родоплемінних основ ведення колективного господарства і розподілу;

- Зростання ремесел в провінціях скоротив розрив у рівнях розвитку продуктивних сил і посилив їх економічну незалежність від центру. При цьому, особливо в Європі за межами лімесу, схожі процеси відбуваються і в ході контактів з сусідніми "варварськими" племенами. Це супроводжується інфільтрацією самих варварів до складу населення провінцій, поповнюючи ресурси робочої сили.

Стихійно складалися економічне районування Римської імперії знаходить відображення в спробах вирішити проблеми шляхом тих чи інших форм інституційного розділу. Перший такий розділ відбувся в 293 р при Діоклетіані, останній через 102 роки, в 395 р, з якого починається роздільний відлік історичного часу Західної та Східної імперій.

Реформи Діоклетіана і Костянтина

Реформи імператорів Діоклетіана (284-305 рр.) І Константа Великого (306- 337 рр.) В економічній і соціальній сферах являють собою наступну лінію політики, розпочатої ними в спробі зупинити розвиток кризи, яка охопила і економічний базис, і політичну надбудову імперії. На тлі того, що в інших областях політики заходи Діоклетіана і Костянтина кардинально різнилися, спільність їхніх поглядів на вирішення економічних питань підкреслює об'єктивну необхідність вжитих ними заходів.

Жорсткий режим домината (необмеженамонархія але типі східних деспотій), встановлений Діоклетіаном, відповідав змісту засобів, які імператор обрав для стабілізації разрушающейся економіки і суспільства. Курс був узятий на закріпачення на своїх "робочих місцях" населення, що виробляє матеріальні блага, а також задіяного в рутинних економічних функціях (збір податків).

Засобом фактичного закріпачення особисто вільних громадян стала нова податкова система. В її основу було покладено принцип кадастрового обліку платників. Для складання цих вихідних матеріалів в 289-290 рр. була проведена загальна перепис, за підсумками якої і була проведена розверстка податків. Перепису належало проводити один раз на 15 років. Все населення (крім Риму) зобов'язали платити поголовну подать (капітації) в єдиному для всіх розмірі.