Самые значимые открытия XVIII века.

1709: Фортепиано Источник: upload.wikimedia.org. ...

1714: Ртутный термометр Источник: machinepedia.org. ...

1752: Молниеотвод ...

1775: Боевая подводная лодка ...

1776: Секундомер ...

1777: Циркулярная пила ...

1784: Бифокальная линза ...

1795: Консервы

...

1714: Ртутный термометр Источник:

1752: Молниеотвод ...

1775: Боевая подводная лодка ...

1776: Секундомер ...

1777: Циркулярная пила ...

1784: Бифокальная линза ...

1795: Консервы

Первым русским царем новой династии стал М.Ф.Романов (1613 – 1645) К началу правления ему едва исполнилось 16 лет. В таком возрасте он не мог быть самостоятельным политиком. Большое влияние на решение Михаила оказывала в отсутствие отца (Филарет был в польском плену) мать молодого царя Марфа, ставшая после провозглашения сына царем «великой государыней». Вступая на престол, Михаил обещал не править без Земского собора и Боярской думы. Эту клятву царь выполнял вплоть до возвращения из плена своего отца. Филарет, провозглашенный в 1919 году патриархом, получил также титул «великого государя» и стал соправителем своего сына. Вплоть до своей смерти в 1633 году Филарет был фактическим правителем России. При волевых и властолюбивых родителях Михаил был человеком мягким и добрым. Царь был физически слабым человеком и часто болел.После смерти Михаила новым царем стал его сын Алексей Михайлович (1645-1676), вступивший на престол в том же возрасте, что и его отец – в 16 лет. К царствованию Алексея готовили заранее: в пять лет стали учить читать, в семь лет – писать. В зрелые годы он не только сам писал многие документы, но и сочинял небольшие литературные произведения. Его обучение ведал боярин Борис Иванович Морозов, который со временем приобрел большое влияние на Алексея (и даже первые три года фактически управлял страной при молодом царе). Алексей Михайлович был человеком набожным , привечал богомольцев, нищих и бездомных. Многие современники отмечали его необычную доброту и благожелательность, а порой и слабость характера. Все это не мешало ему, в случае необходимости проявлять и решимость, волю, жесткость.

От первого брака (Марией Ильиничной Милославской) у Алексея родилось 13 детей, в том числе сыновья Федор и Иван, а также дочь Софья. После смерти первой жены царь женился второй раз на Наталии Кирилловне Нарышкиной. В этом браке у царя появился сын Петр (будущий Петр Великий). Именно между детьми от первого и второго брака разгорелась борьба за власть после смерти Алексея Михайловича. Клятва Михаила Федоровича о правлении в согласии с Земским собором и Боярской думой не была случайной: в условиях хозяйственного разорения и слабости центральной власти молодой царь был вынужден искать опору у всех слоев населения страны. Такой опорой в первую очередь должен был стать Земский собор. На протяжении всего царствования Михаил Федорович главной чертой соборов стал значительный рост представительства из низших сословий. Избранные на собор депутаты получили от своих избирателей «наказы», которые они должны были отстаивать перед царем. При Михаиле Земские соборы собирались довольно часто. А в период возвращения из плена Филарета Земский собор практически не прекращал работу. По мере укреплению царской власти Земские соборы собирались все реже.

      После смерти Филарета некоторые дворяне предложили преобразовать Земский собор в постоянно действующий парламент. Однако эти планы шли вразрез с интересами самодержавной власти. Соборы стали собираться лишь для утверждения уже подготовленных царем проектов. А с усилением крепостничества представительство низших слоев населения в Земских соборах стало незначительным.

Последний Земский собор был созван в 1653 году. С тех пор самодержавная власть опиралась не на представителей сословий, а на бюрократию и армию.

Українська шляхта XV—XVI ст. Князь Костянтин (Василь) І Острозький

Найвищий щабель суспільної піраміди тодішнього українського суспільства посідала родова українська знать — шляхта. Слово шляхта позначає аристократію — привілейований стан людей здебільше відомого та благородного походження. Верхівку шляхетської ієрархії посідали князі. За ними йшли пани, потім середня та дрібна шляхта. Така структура панівної верстви утвердилася в Україні з XV ст. й була поширена на Волині та Центральній Україні до середини XVII ст.

Князі мали особливе становище в тодішньому суспільстві. Ніякі привілеї — ні багатство, ні вплив, ні високі посади, — не давали доступу до цієї найвищої групи привілейованого стану, бо князем треба було народитися. Дослідники налічують понад 50 князівських родів, саме в яких українські мислителі XVII ст. вбачали спадкоємців княжих родів Київської держави. Українські князі, як і раніше, символізували ідею незалежності. Проте з посиленням польського впливу на землі Великого князівства Литовського українські князі втратили здатність на державному рівні вирішувати долю своєї батьківщини, — відтепер вона цілковито залежала від волі чужих столиць: Вільна чи Кракова. Одначе княжі роди (Острозькі, Вишневецькі, Корецькі, Чорторийські, Збаразькі тощо) ще мали силу й авторитет на рівні місцевого врядування. У їхніх володіннях діяло княже право з власними податками й судом. Були свої митна система та військо. Така роль князів була традиційною від часів Київської Русі. Власне, тому представники княжих сімей пов'язували свій родовід із князями Київської Русі. Скажімо, Костянтина Острозького сучасники вважали «паростю Володимира Великого, який Руську землю охрестив». Рід Острозьких у житті тогочасної України і справді посідав особливе місце. Імена Костянтина Острозького та його молодшого сина Василя (Костянтина) протягом століть залишалися символом самобутності Русі-України.

Князь Василь (Костянтин) І Костянтинович Острозький (1526—1608) — одна з найвпливовіших політичних постатей свого часу. З 1559 р. був київським воєводою та володарем українського прикордоння. Видатний культурно-освітній діяч. Наприкінці XVI ст. — найбільший після короля землевласник Речі Посполитої. Князь Костянтин володів, крім давніх волинських вотчин, 14 містами з прилеглими селами на Київщині, 8 — на Брацлавщині, 4 — в Галичині, 32 населеними пунктами в Сандомирському, Краківському, Люблінському та Мазовецькому воєводствах. Річні прибутки князя дослідники оцінюють у 10 млн злотих, а суму готівки обчислюють як два річні бюджети Речі Посполитої за мирного часу. Костянтин Острозький мав можливість у найстисліший термін виставити 15—20-тисячне військо, що складалося з його власних бояр і спадкоємної шляхти — васалів дому Острозьких, які за умови служби князеві мешкали на території його володінь. Промовистим є й той факт, що при княжому дворі постійно перебувало близько 2 тис. шляхетних юнаків-слуг, які відбували тут лицарський вишкіл. З ініціативи князя Костянтина (Василя) Острозького 1576 р. в Острозі було створено культурно-освітній осередок, з діяльності якого розпочалося відродження української школи. Не пізніше 1578 р. тут виникла «слов'яно-греко-латинська» школа — перший вищий навчальний заклад в Україні. Після смерті польського короля Стефана Баторія( 1586 р.) Костянтин І Острозький вважався одним із можливих претендентів на престол. Секретар папського нунція у Варшаві вважав, що на боці князя дві переваги: по-перше, він був найзаможнішою людиною держави, по-друге, його всі шанували як людину розсудливу й гідну; єдине, що стояло на заваді, — князь був «русином і вождем схизматиків».

Прикметною ознакою життя України кінця XVI ст. було те, що, попри споконвічну неоднорідність, шляхетська верства прагнула здобути собі загальні права й привілеї, а отже, «відокремитися» остаточно від решти суспільства. Зміни в становищі шляхти відбилися в законодавчому кодексі того часу — Литовському статуті, відомому в редакціях 1529-го, 1566-го та 1588 pp. За Першим (або Старим) Литовським статутом 1529 р. шляхті було гарантовано, що її не можна карати без суду. Закон забезпечував шляхті також володіння землею, яку не можна було відібрати «без вини». У Другому Литовському статуті (1566 р.) новим стало зрівняння у правах нижчої ланки боярства-шляхти з князівсько-магнатською аристократичною верхівкою

Тож українська шляхта за умов бездержавності зберегла державні традиції княжого Києва й передала їх козацтву — провідній верстві українського суспільства нової доби.