Какие из сельскохозяйственных культур Америки были неизвестны в Европе в средние века?​

До 1388 года Фёдор Кориатович стал князем Подолья. Изменение политики после Кревской унии 1385 года заставило его вступить в коалицию с киевским князем Владимиром Ольгердовичем, северским князем Корибутом Ольгердовичем, витебским князем Свидригайло Ольгердовичем и господарем Молдавии Романом I. В это время одним из наиболее активных приверженцев унии выступал князь Борис Кориатович. Витовт сумел разбить союзников поодиночке. Осенью 1393 года молдавско-подольские войска потерпели поражение. Фёдор Кориатович покинул Подолье и с семьей выехал в Венгрию, надеясь с Сигизмунда продолжить борьбу. Подолье было оставлено на воеводу Нестиса, которому на прибыли молдавские и венгерские отряды. Подольские крепости были довольно мощные и князь надеялся, что они выдержат осаду войск Витовта до подхода венгерской армии. Витовт получил Брацлав и Соколец. Жители Каменца ночью пропустили литовцев в город. Воевода Несжал показал Смотрич, Скалу и Черлений городок. Каменец великий князь передал польскому рыцарю и магнату Спытку с Мельштина (Spytko z Melsztyna).

Фёдор Кориатович не помирился с Ягайло, как это сделали другие Гедиминовичи. Свои права на Подолье он передал венгерскому королю, получив взамен жупы Берег и Шарош, а в 1396 году — в пожизненное владение Мукачевскую и Маковицкую доминии. Он выбрал своей резиденцией Мукачево. Здесь он заложил Свято-Николаевский монастырь с библиотекой, который довольно долго был главным культурным центром Закарпатья. Фёдор Кориатович укреплял и развивал хозяйство в своей доминии, поддерживал православие и русскую культуру.

Реформи Константина

(306–337рр. н.е.)

Політична реформа.

Скасував тетрархію і відновив одноосібне правління імператора. При імператорі було створено вищу дорадчу раду – консисторію, членів якої призначав імператор. Поділ імперії на чотири частини, для зручності керівництва, зберігався, але тепер вони називалися префектурами й керувалися префектами Преторія, яких призначав імператор. Проте посада префекта Преторія була виключно цивільною, військової влади їх було позбавлено.

Адміністративна реформа.

Чотири префектури – Східна, Іллірік, Італія та Галлія – поділялися на 14 діоцезів (єпархій) і 114 провінцій. Резиденцією Константина стало спочатку місто Трір у Германії, а з 326 р. н. е. столицею імперії став Візантій, який було перейменовано у Константинополь – місто Константина. У 330 р. н. е. після завершення будівництва Константинополя він отримав привілеї, які зрівняли його у правах із Римом. Було завершено складання адміністративної системи домінанту, в основі якої було підпорядкування нижчих посадовців вищим. Очолювала управлінську піраміду імперії священна особа домінуса.

Зберігався поділ на діоцези і провінції. Останні поділялися на декілька невеликих округів. Завершилося складання адміністративної системи домінанту, в основі якої було вертикальне підпорядкування нижчих посадовців вищим.

Військова реформа.

Завершено розпочату Діоклетіаном військову реформу. Регулярні пересувні війська, що були воєнною опорою домінату, були поділені на дві частини. Із їхнього складу було виділено палацові війська – привілейовані військові частини, розташовані в Римі та інших містах імперії. Вони заступили реформовані загони преторіанців. Професія воїнів стала спадковою. Армія більше, ніж раніше, стала поповнюватися варварами, які отримували за службу римське громадянство, а за заслуги – право переходити в палацові війська й отримувати високі посади.

Грошова реформа.

Було запроваджено золоту монету, солід, яка дорівнювала 24 розмінним срібним монетам. Реформа була успішною й сприяла стабілізації грошового обігу.

Податкова реформа.

Для впорядкування системи стягування податків мешканці міст прикріплювалися до місць свого проживання, а колони – до їхніх земельних ділянок.

Релігійна реформа. Християнське духовенство було звільнено від усіх особистих повинностей на користь держави. Християнська церква здобула право отримувати майно як спадок і подарунок. За Медіоланським едиктом християнство було визнано рівним у правах з іншими релігіями в Римській імперії, а тим християнам, які постраждали від переслідувань, поверталося конфісковане майно.