Значение войны 1812 года, по пунктам

наполеоновское нашествие было огромным бедствием для россии. были полностью разрушены многие города, в огне московского навеки исчезли многие драгоценные реликвии прошлого. громадный ущерб был нанесен промышленности и сельскому хозяйству. впоследствии московская губерния быстро оправилась от опустошения, а в смоленской и псковской численность населения была меньше, чем в 1811 году вплоть до середины века.но общая беда, как известно, сближает людей. в борьбе с врагом тесно сплотилось население центральных губерний, составлявшее ядро нации. не только губернии, непосредственно пострадавшие от нашествия, но и примыкавшие к ним земли, принимавшие беженцев и раненых, отправлявшие ратников, продовольствие и вооружение, жили в те дни одной жизнью, одним делом. это значительно ускорило длительный и сложный процесс консолидации нации. теснее сблизились с и другие народы россии.жертвенная роль, выпавшая на долю москвы в драматических событиях 1812 года, еще более возвысила ее значен6ие как духовного центра россии. наоборот, сановный санкт-петербург, двор, официальное правительство оказались на втором плане событий. о них в тот грозный год как бы почти забыли. александру 1 так и не удалось сблизиться с народом. и потому, наверное, он так не любил кутузова, что не мог, не в пример старому фельдмаршалу, запросто попить с крестьянами чай.война произвела сильное впечатление на современников. «мы дети двенадцатого года»--говорили о себе декабристы. «гроза двенадцатого года» наложила неизгладимый отпечаток на творчество а.с. пушкина. на ее преданиях выросли а.п. герцен и н.п. огарев. она не прошла бесследно. после наполеоновского нашествия возникло длительное отчуждение между россией и францией. лишь к концу 19-го века отношения улучшились, а затем началось сближение

Сельскохозяйственные угодья вдоль нила были плодородными. земледельцы выращивали больше, чем могли съесть. избытки зерна уходили на уплату налогов. все сельскохозяйственные работы зависели от подъема и спада воды в ниле. помимо выращивания зерна, земледельцы держали и скот( овцы, козы, свиньи), а также разводили гусей, уток и голубей. хотя зерновые культуры были самыми распространенными злаковыми, они также выращивали лен для изготовления тканей. а еще земледельцы   выращивали овощи и фрукты: дыни, виноград, чечевицу, фасоль, инжир, лук и огурцы.

Объяснение:

гетьман Лівобережної України (1669–72). Походив з сел. родини з-під м. Короп. Відоме ім'я його батька (Гнат), звідки, можливо, утворилося друге прізвище гетьмана. На думку деяких істориків, М. доводився ріднею козац. родові Шумейків, чільний представник якого Прокіп Шумейко був ніжинським полковником 1648–51. Є відомості про молодших братів М.: Василя, Зиновія, Саву та їхніх дітей. Брат Василь був ніжинським полковим осавулом 1665–66, черніг. полковником від 1671 по березень 1672. М. мав сина Петра й доньку Олену та онуків.

В ході національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. (див. Національна революція 1648–1676), на думку деяких дослідників, М. виконував дипломатичні доручення гетьмана Б.Хмельницького. З часом став військ. осавулом, наприкінці 1650-х – на поч. 1660-х рр. – чигиринський полковник. Деякі історики переконані, що в документах доби Б.Хмельницького під іменем "осавул Дем'ян" фіксується не М., а Д.Лісовець. 1664 польс. король Ян II Казимир Ваза конфіскує під час свого походу на Сіверщину маєтності в братів Многогрішних (Дем'яна та Василя), бо вони перейшли на бік рос. царя Олексія Михайловича. Після провалу королів. походу М. став черніг. полковником (травень 1665 – 1668). 1668 М. взяв участь у повстанні проти лівобереж. гетьмана І.Брюховецького, підтримав правобережного П.Д.Дорошенка і з його волі став генеральним осавулом. У серед. червня 1668 гетьман П.Дорошенко призначив його також "наказним сіверським гетьманом" (див. Гетьман наказний) і в такому званні М. веде боротьбу проти наступу рос. військ на Україну, боронить Седнів. Пізніше він очолив те угруповання лівобереж. козацької старшини, яке орієнтувалося на Москву і вступив у Чернігові 6 жовтня (26 вересня) 1668 в таємні переговори з рос. представниками. У грудні 1668 на раді козацькій у м. Новгород-Сіверський М. був обраний "сіверським гетьманом", тобто гетьманом Лівобереж. України, а 13 (3) березня 1669 на раді в м. Глухів його обрання було підтверджене в присутності царського представника. Він прагнув відновити російсько-укр. союз за умовами Березневих статей 1654, але йому вдалося лише ліквідувати тяжкий для України договір 1665 (Московські статті 1665). У результаті було укладено Глухівські статті 1669, які передбачали обмежену автономію для Лівобереж. України у складі Рос. д-ви, зокрема її було позбавлено права на зовнішньополіт. діяльність, була обумовлена присутність рос. військ у кількох лівобереж. містах. Водночас зростала роль гетьмана в системі держ. ладу в Україні.

Після цього новий гетьман успішно завершив боротьбу з прихильниками П.Дорошенка на лівому березі Дніпра, посилив свій вплив на Запорозькій Січі, прагнув включити Гомель (нині місто в Білорусі) до складу Гетьманщини, послав війська на придушення повстання у Слобідській Україні сподвижника С.Разіна І.Дзиковського, вживав заходів для посилення гетьман. влади і свого роду насамперед. Домагався повернення з Сибіру засланців з України, надавав до укр. правосл. церкві, освіт. закладам. М. було скинуто в надзвичайно важливий момент, коли він пробував активно протидіяти тискові на Україну Рос. д-ви, шукав шляхів порозуміння з П.Дорошенком.

Унаслідок моск. інспірації група старшин на чолі з генеральним суддею І.Самойловичем здійснила переворот в ніч на 13 березня 1672. М. був заарештований і відправлений із братом Василем до Москви. Після допитів та катувань у в'язниці їх звинувачено в зраді й засуджено до смерті, яку в останню мить замінили засланням до Сибіру разом із сім'ями. Тут вони проживали в містах Тобольськ та Іркутськ (обидва міста нині в РФ), причому колиш. гетьман обіймав певні урядові посади. Після нових звинувачень М. ув'язнили в Селенгінську (1684–88; нині с. Староселенгінськ в Республіці Бурятія, РФ), але після падіння І.Самойловича визволили й записали в "дети боярские" (на Україну Многогрішним було заборонено вертатися). Разом із сином та онуками ніс прикордонну службу, протидіяв нападові кочовиків, брав активну участь у посольстві Ф.Головіна, яке 1689 уклало перший російсько-китайс. договір (Нерчинський), вів також переговори з монгол. тайшами. 1691–94 був фактично воєводою Селенгінська, очолював оборону краю від нападу монгол. племен. 1691 загинув його син Петро, який очолював козацько-бурятський загін, про що складена бурятська пісня. В джерелах з історії Сибіру згадуються внуки і правнуки М. як "дети боярские". 1696 М. прийняв чернечий постриг, остання прижиттєва згадка про нього датована 1701. Очевидно, того ж року він помер і був похований біля собору в Селенгінську.