Определите массу оксида серы(4), полученного при сжигании 64 г серы в токе кислорода.

Мб неправильно s + o2 = so2  видно что когда в реакцию входит 1 моль сера получается 1 моль оксид серы (а 1 моль любой газ в нормальном условие занимает 22,4 литр обьем)  значит если из 1 моль (32 грам) 22,4 л оксид серы  тогда из х грам 5,6 литр  отсюда находим х = 5,6 * 32 /22,4 = 8 г.

1. взаимодействие металлов с неметаллами: 2na + s = na2s2. взаимодействие кислот с металлами (расположенными в ряду напряжений до водорода), основными и основами: mg + 2hcl2  + h2na2o + h2so4  = na2so4  + h2ocu (oh)2  + 2hno3  = cu (no3)2  + 2h2o

3. взаимодействие кислотных оксидов с основными и щелочами: so3  + k2o = k2so4n2o5  + ca (oh)2  = ca (no3)2  + h2o4. взаимодействие солей с металлами, кислотами, щелочами и другими солями.cuso4  + fe = feso4  + cufes + 2hcl = fecl2  + h2salcl3  + 3naoh = al (oh)3  ¯ + 3naclbacl2  + na2so4  = baso4  ¯ + 2naclсоли широко распространены в природе и играют важную роль в процессах обмена веществ в растительных и животных организмах. соли содержатся в клеточном соке живых организмов, входящих в состав различных тканей: костной, нервной, мышечной и других. также соли содержатся в воде. соли используются в промышленности и быту. они необходимы для получения многих металлов, минеральных удобрений, стекла, минеральных красок, моющих средств. например, натрий карбонат na2co3  используются в производстве стекла. природный кальций ортофосфат ca3  (po4)2  применяют для получения фосфорных удобрений. калий хлорид kcl используют как калийное удобрение и как исходное вещество для получения других солей калия. натрий хлорид nacl является исходным сырьем для получения соды, хлора и других веществ.

карбон (лат.  carboneum,  c) — хімічний елемент iv групи періодичної системи менделєєва. відомі два стабільні ізотопи  і2с (98,892 %) іізс (1,108 %).

вуглець відомий із глибокої давнини. деревне вугілля служило для віднов­лення металів із руд, алмаз — як дорогоцінний камінь. значно пізніше почав застосовуватися графіт для виготовлення тиглів та олівців.

у 1778 p. k. шеєле, нагріваючи графіт із селітрою, виявив, що при цьому, як і при нагріванні вугілля із селітрою, виділяється вуглекислий газ. хімічний склад алмаза був встановлений у результаті дослідів а. лавуазьє (1772) із ви­вчення горіння алмаза на повітрі й у результаті досліджень с. теннанта (1797), який довів, що однакові кількості алмаза й вугілля при окисненні рівні кількості вуглекислого газу. карбон як хімічний елемент був виз­наний тільки в 1789 р. а. лавуазьє. латинську назву  carboneim  карбон отри­мав від  carbo  —  вугілля.

середній вміст карбону в земній корі складає 2,3 • 10-2  %  за масою. кар­бон накопичується у верхній частині земної кори (біосфері): у живій речовині 18 % карбону, у деревині — 50 %, у кам'яному вугіллі — 80 %, у нафті — 85  %  в антрациті — 96 %. значна частина карбону літосфери зосереджена у вап­няках і доломітах.

число власних мінералів карбону — 112, винятково велике число органічних сполук карбону — вуглеводні й їхні похідні.

з накопиченням карбону в земній корі пов'язані нагромадження і багатьох інших елементів, що сорбуються органічною речовиною й осаджуються у виг­ляді нерозчинних карбонатів і т. ін.

у порівнянні із середнім умістом карбону в земній корі, людство у винятко­во великих кількостях видобуває карбон із надр (вугілля, нафта, природний газ), тому що ці копалини — основні сучасні джерела енергії.

карбон широко розповсюджений також у космосі; на сонці він займає чет­верте місце після гідрогену, гелію й кисню.

фізичні й хімічні властивості

відомі чотири кристалічні модифікації вуглецю: графіт, алмаз, карбін і лонсдейліт.

графіт — сіро-чорна, непрозора, жирна на дотик, дуже м'яка маса з метале­вим блиском.

алмаз — дуже тверда кристалічна речовина. кристали мають кубічну гра-нецентровану решітку (а = 3,560е). помітне перетворення алмаза на графіт спостерігається при температурах понад 1 400 °с у вакуумі або в інертній ат­мосфері. при атмосферному тиску й температурі близько 3 700 °с графіт ви­паровується.

рідкий вуглець можна отримати при тиску вищому за 103 мпа, і темпера­турах вищих за 3 700 °с. для твердого вуглецю (кокс, сажа, деревне вугілля) характерним є також стан із неупорядкованою структурою — «аморфний» вуглець, який не являє собою самостійної модифікації; в основі його будови лежить структура дрібнокристалічного графіту. нагрівання деяких різновидів «аморфного» вуглецю вище за 1 500—1 600 °с без доступу повітря викликає їхнє перетворення на графіт. фізичні властивості «аморфного» вуглецю дуже сильно залежать від дисперсності частинок і наявності домішок. густина, те­плоємність, теплопровідність і електропровідність «аморфного» вуглецю зав­жди вища, ніж графіту.

лонсдейліт знайдений у метеоритах і отриманий штучно; його структура й властивості остаточно не встановлені.

електронна конфігурація зовнішньої оболонки атому карбону  2s22p2

для карбону характерним є утворення чотирьох ковалентних зв'язків, обу­мовлене збудженням зовнішньої оболонки до стану  2s'2p3:

тому карбон здатний однаковою мірою як притягати, так і віддавати елект­рони. хімічний зв'язок може здійснюватися за рахунок утворення  sp3-, sp2-  і sp-гібридних орбіталей, яким відпові координаційні числа 4, 3 і 2. кіль­кість валентних електронів карбону й кількість валентних орбіталей однако­ві — це одна з причин стійкості зв'язку між атомами карбону.