Чим відрізняеться s-орбіталі та p-орбіталі? оч надо

Уявлення про будову атома пройшли складний шлях розвитку. Дуже важливу роль у розвитку теорії будови атома відіграла планетарна модель атома Резерфорда. Проте ця модель не змогла пояснити рух електронів в атомі. Сучасна модель атома базується на уявленнях про мікросвіт — світ частинок мікроскопічних розмірів, які не піддаються законам макросвіту. Електрон, як мікрочастинка, має певну масу і заряд. У той же час електрон, рухаючись з величезною швидкістю, виявляє хвильові властивості. Говорять, що електрон має двоїсту природу — одночасно проявляє властивості і частинки і хвилі. Завдяки цьому для електрона не можливо водночас визначити швидкість руху та напрямок. Тому з’ясувалося, що неможливо визначити траєкторію руху електрона в атомі. Можна лише говорити про ймовірність знаходження електрона в тому чи іншому місці від ядра. Подібна модель руху електрона дозволяє скласти уявлення про електронну хмару. Простір поблизу ядра, в якому ймовірність перебування електрона досить велика (приблизно дев’яносто відсотків), називається орбіталлю. Цей простір обмежується поверхнею, тобто є об’ємною геометричною фігурою.

Орбіталі (електронні хмари) відрізняються як розмірами, так і формою. Теоретичні розрахунки довели, що вони можуть мати форму сфери, гантелі та інші форми складнішої будови. Орбіталі, що мають сферичну форму, позначають буквою s, орбіталі, що мають форму гантелі, — буквою p, орбіталі більш складних форм позначають буквами d, f тощо. Центри орбіталей співпадають з центром ядра.

Крім обертання навколо ядра, для електрону ще характерний рух навколо власної осі — спін. Якщо два електрони мають однакові напрямки обертання, то такі електрони називають електронами з паралельними спінами. Якщо, навпаки, напрямки обертання двох електронів протилежні, то це електрони з антипаралельними спінами. Згідно з принципом Паулі на одній орбіталі може знаходитися тільки два електрони, що мають антипаралельні спіни.

Електронні хмари окремих електронів в атомі утворюють спільну електронну хмару атома — електронну оболонку. При графічному зображенні електронної оболонки орбіталі часто зображують квадратом (клітиною). Електрон зображують стрілкою. Два електрони з антипаралельними спінами схематично зображують двома стрілками в одній клітині, що мають протилежні напрямки.

Електрони електронної оболонки атома розрізняються енергією. Чим далі електрон від ядра, тим менша в нього енергія. Електронні хмари з близькою енергією становлять в атомі електронний шар (енергетичний рівень). Електрони першого, найближчого до ядра шару притягуються до ядра сильніше, ніж електрони другого шару. Відповідно електрони третього шару притягуються до ядра слабше, ніж електрони другого шару.

Кожний електронний шар складається з певного числа орбiталей певної форми (електронних підшарів або енергетичних підрівнів). Число енергетичних підрівнів дорівнює номеру енергетичного рівня. Тобто перший енергетичний рівень складається з одного підрівня, другий — з двох, третій — з трьох тощо. Ці підрівні позначаються так само, як і орбіталі, якими вони утворені. Енергетичний підрівень може містити тільки певне число орбіталей. s-підрівень представлений однією s-орбіталью, р-підрівень — трьома р-орбіталями, d-підрівень — п’ятьма d-орбіталями, f-підрівень — сім’ю f-орбіталями. Таким чином

· перший шар складається з однієї s орбіталі, її позначають 1s;

· другий шар складається з чотирьох орбіталей: однієї s та трьох p орбіталей, їх позначають 2s і 2p;

· третій шар складається з дев’яти орбіталей: однієї s, трьох p та п’яти d орбіталей, їх позначають 3s, 3p і 3d.

Оскільки на одній орбіталі може знаходитися тільки два електрони, можна визначити загальне число електронів, що знаходяться на певному енергетичному рівні. Для цього треба скористатися формулою: N = 2 · n2, де N — загальне число електронів на енергетичному рівні, n — номер рівня. Отже, на першому енергетичному рівні може знаходитися два електрони, на другому — вісім електронів, на третьому – вісімнадцять електронів, на четвертому — тридцять два електрони.(Выбери что тебе тут надо и всё)

1.

Дано.

m (NaCl)= 117г.

Найти.

m (Cl2)- ?

n (Cl2)- ?

Решение.

2Na+ Cl2= 2NaCl

n = m/ M

n (NaCl)= 117г. ÷ 58,5= 2моль

n (NaCl)= n/2 (Cl2)= 2моль÷2= 1моль

m (Cl2)= 1моль× 71 г/моль= 71г.

ответ. 1моль, 71г.

2.

Дано.

m (Cu)= 32г.

Найти.

n (S)- ?

N (S)- ?

Решение.

Cu+ S= CuS

n (Cu)= 32г.÷ 64 г/моль= 0,5моль

N= n× Na

N (Cu)= 0,5моль× 6,02× 10²³= 3,01× 10²³

ответ. 0,5моль, 3,01× 10²³

3.

Дано.

m (Al2S3)= 7,5г.

Найти.

n (Al)- ?

N (Al)- ?

m (Al)- ?

Решение.

2Al+ 3S= Al2S3

n (Al2S3)= 7,5г.÷ 150 г/моль= 0,05моль

n (Al2S3)= 2n (Al)= 2× 0,05моль= 0,1моль

N (Al)= 0,1моль× 6,02× 10²³= 6,02× 10²²

m (Al)= 0,1моль× 27 г/моль= 2,7г.

ответ. 0,1моль, 6,02× 10²², 2,7г.

Объяснение:

Антибио́тики (от др.-греч. ἀντί «против» + βίος «жизнь») — это препараты, применяемые для лечения бактериальных инфекций. Они не действуют против вирусных и многих других инфекций. Антибиотики могут убивать микроорганизмы или останавливать их размножение, позволяя естественным защитным механизмам их устранять[1].

Тест на чувствительности бактерий к разным антибиотикам. На поверхность чашки Петри, на которой растут бактерии, положены диски, пропитанные разными антибиотиками. Прозрачная зона вокруг диска — рост бактерий подавлен действием антибиотика

Преподаваемое в университетах США определение, введённое Ваксманом и развитое Бенедиктом и Лэнглайком, дополнительно включает требование подавлять жизненные процессы микроорганизмов в малых концентрациях.

В современной науке и в документах (ВОЗ и других организаций) название «антибиотики» не используется, вместо него используется более корректное название этой группы лекарственных веществ — «противомикробные препараты».

Антибиотики природного происхождения чаще всего продуцируются актиномицетами, реже — немицелиальными бактериями. Также могут быть получены из высших растений (фитонциды) и других организмов.

Некоторые антибиотики — бактерициды (бактерии + лат. caedo «убиваю») — оказывают сильное подавляющее действие на рост и размножение бактерий и при этом относительно мало повреждают или вовсе не повреждают клетки макроорганизма, и поэтому применяются в качестве лекарственных средств.

Некоторые антибиотики используются в качестве цитостатических (противоопухолевых) препаратов при лечении онкологических заболеваний.

Хотя антибиотики не воздействуют на вирусы[2] и поэтому бесполезны для лечения заболеваний, имеющих вирусную природу (респираторные вирусные инфекции и вирусная пневмония, гепатит, ветряная оспа, герпес, краснуха, корь), они могут использоваться при тяжёлом течении болезни для предотвращения вторичных бактериальных инфекций[3].