Характеристика батьків михайлика з твору гуси-лебеді летять

Найбільша захисниця краси — михайликова мати. то вона, жінка-берегиня, навчила сина любити роси, калину, ранковий туман, розквітлого соняшника.  ганна іванівна, мати михайлика, була неписьменною жінкою. для неї книги — це поле і хліб, квіти і трави, сад і город. вона безмежно закохана в святу землю, так же любить все, що росте на землі, так же невтомно працює й на полі, і на городі, і в хатньому ділі. мати михайлика, хоч і живе в нестатках, але ніколи не нарікає на життя, на свою нелегку долю: любить своє господарство, хай яке воно бідне не буде; любить свій город і садок, своє село.  сама невтомна трудівниця, вона змалку привчає до праці і михайлика. і дитині ця праця видається не тяжкою, а гарною, потрібною.  у праці ганна іванівна знаходила свою найвищу радість: « свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече. і дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі, на чумацький шлях, на стожари і на отой віз, що народився із дівочих сльозин». 

Відповідь:

Роман був опублікований в двох томах. Перший вийшов в 1605 році, другий – в 1615 році. Роман замислювався як пародія на лицарські романи. Згодом переведений на всі європейські мови, цей роман понині є однією з найпопулярніших книг, а у 2002 році визнаний кращим романом у світовій літературі.

Стимулом до створення книги послужив роман «Інтерлюдії романсів», що висміює фермера, який зійшов з розуму після прочитання безлічі лицарських романів. Бідний фермер кинув свою дружину і став поневірятися по білому світу – що, в свою чергу, зробив і герой роману Сервантеса (за винятком того, що Дон Кіхот не був одружений). Цей сюжет був з підтекстом: точно так само вчинив і Лопе де Вега, після написання своїх численних автобіографічних любовних творів покинув сім’ю і відправився у флот Непереможної Армади.

Відомий інтерес Сервантеса до балад. І причини для глузування над літературним конкурентом у нього явно були: п’єси Лопе де Вега були популярніші творів самого Сервантеса. Вивести під маскою літературного персонажа свого ворога і вдосталь насміятися над ним – прийом відомий. Одним з аргументів на користь цієї гіпотези є те, що Дон Кіхот, хоч і видається затятим шанувальником рицарських романів, в першій редакції розповідав про свої любовні пригоди.

Роман складається з двох частин: перша «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі», опублікована в 1605 році; і друга «Друга частина геніального лицаря Дон Кіхот з Ламанчі», опублікована в 1615, щоб відновити добре ім’я письменника. Справа в тому, що в 1614 році була опублікована друга частина Дон Кіхота, написана якимсь Авельянедой (це був псевдонім самозванця. Його справжня особистість досі не встановлена).

Роман Авельянеди носив пародійний характер і різкі випади проти Сервантеса. У другій, цієї частини, Сервантес дає Авельянеда відсіч. На початку другої частини Сервантес в «Присвяті графу Лемоскому» згадує про підробленого Дон Кіхота. Також він наприкінці роману назвав Авельянеди «брехливим торседільясскім писакою» і писав, що Авельянеда «не має права перетягувати його кістки (тобто, кістки Дон Кіхота) в Стару Кастилію» (наприкінці підробленого «Дон Кіхота» обіцялося розповісти про пригоди Дон Кіхота і Санчо Панси в Старій Кастилії).

К мужику он относится с симпатией, всячески подчеркивая что обыкновенный русский мужик может из ничего сделать что угодно: потер два куска дерева друг о друга - и получит огонь , сделал силок из собственных волос - и поймал рябчика. Но, в то же время, в строках автора видно и иронию над покорностью и безвольностью мужика. Бучуди человеком свободным, умелым, он терпит издевательство генералов, их несправедливые упреки и обзывания, а сам живет впроголодь.

В то же время видно , что над генерала автор просто смеется. Он высмеивает их тупость.Видно что автору они не нравятся посколько являются глупыми и неблагодарные к человеку, который их от голодной смерти.

Объяснение:

.