Сочинение по рассказу уроки французского

Рассказ я посвятил другой учительнице — анастасии прокопьевне копыловой. глядя в лицо этой удивительной женщины, не старевшей, доброй и мудрой, не раз вспоминал я и свою учительницу и знал, что детям было хорошо и с той и с другой. в. г. распутин рассказ валентина григорьевича распутина «уроки французского» во многом автобиографичен. и дело здесь не в простом описании произошедших событий. важнее «духовная память и духовный опыт человека», которые писатель пронёс через всю жизнь и отобразил в своих произведениях. события в рассказе «уроки французского» разворачиваются на фоне трудного послевоенного времени. главный герой — рассказчик — вынужден рано начать самостоятельную жизнь. он продолжает учиться в школе в другом городе и живёт отдельно от родителей. уже в одиннадцать лет ребёнок понимает, что такое голод, что такое ответственность, потому что был самым старшим из троих детей. страдая от разлуки с близкими, среди чужих людей, мальчик старается не показывать матери своих переживаний: «при ней я крепился, не жаловался и не плакал, но когда она стала уезжать, не выдержал и с рёвом погнался за машиной». нужда заставила рассказчика играть на деньги. после очередной игры он оказался избитым вадиком и птахой, двумя старшеклассниками, а в школе ещё и преданным одним из одноклассников, который рассказал обо всём классному руководителю.

Яким характером мав мати російська людина, аби здолати кривду моральні випробування, послані долею. що зміг зберегти у душі? такі питання задає своїх читачів михайло шолохов у своєму оповіданні «доля людини». испокон віці найкращими рисами людського характеру вважалися стійкість, великодушність, чесність, мужність, вірність, вміння любити, патріотизм, працьовитість, самовідданість. такими рисами має головним героєм оповідання шолохова «доля людини» андрій  соколов. свідчення того - його життя.помыкавшись по белу світу, андрій осів у воронежі, знайшов дівчину «до душі». «хороша попалася мені дівка! смирная, весела, догідлива і розумниця, не мені не було вродливіша і желанней її, був у світі не залишиться! ». зажили андрій та ірина щасливо, радуючи одне одного. їх любов подарувала їм дітей, які, своєю чергою, радували своїх. а «старшенький, анатолій, виявився таким здатним до , що про них навіть з газети писали». своє щастя герой бачить у простих радощах життя. головне йому - будинок, копил сім'ї, здоров'я дітей, повагу один до друга. «чого ще більше треба? » - запитує андрій соколов. у його житті усе гармонійно, майбутнє бачиться ясно. однак у світ, побудований так бережно і любовно, вривається війна. андрій соколов починає свій виступ зі спогадів про мирного життя, тому, що десяти роках те, що здавалося звичайним, стало дорожче.зворушлива сцена прощання андрія з родиною розкриває нам його чутливу люблячу душу. дітей своїх він називає ласкаво «настуся і олюшка». назавжди залишилася у пам'яті героя його єдина й улюблена дружина. «такий вона й пам'яті мені протягом усього життя залишилася: руки, притиснуті до грудях, білі губи й широкі розкриті очі, повні сліз». свою вірність любові андрій довів: адже від дня смерті його дружини минуло кілька років, і і залишалося одне. спогади андрія сповнені гіркоти через те невдоволення, яку він виявив стосовно дружині. «зло мене тут є взяла! силою я розняв її руками і легенько штовхнув в плечі» а відштовхнув її за слова: «родненький мі андрі не ми з бі у світлі»тут неможливо згадати плач ярославни. ірина притиснулася до чоловіка, «як лист до гілці», «сама вся вперед хилиться, ніби хоче піднятися проти сильного вітру». так, сильний вітер обрушився про країну. і пішла мирне і, може, не дружину зовсім відштовхнув андрій від, та її пророчі слова, не в них вірити, шукаючи швидке повернення.військова доля андрія соколова давалося важко. недовго довелося йому повоювати. потрапив в полон травні 1942 року під лоховеньками. хотів стоячи зустріти свою смерть, так не розстріляли його, а взяли його в полон. і тут виявив свій характер соколов. «бачиш, яке діло, братуха, ще з першого дня задумав я йти до своїх. але хотів напевно» у полоні соколов виказав вищі людські якості: щирість, безстрашність, ближнім. «важко мені, братуха, згадувати, та ще важче розповідати у тому, що довелося пережити у полоні.як пригадаєш нелюдские борошна, які довелося винести там, у німеччині, як пригадаєш всіх друзів-товаришів, які загинули, замучені там, в таборах, серце не у грудях, а горлянці б'ється, як важко стає »особливо яскраво проявився характер андрія в сцені допиту у мюллера. він побоявся сказати безжалісному коменданту табору про нестерпні умови праці. попри те що, що цілком залежав від коменданта, поводився з великим гідністю. саме це гідність і оцінив комендант мюллер, назвавши андрія соколова «справжнім російським солдатом». а визнання ворога важить багато. у цьому сцені характер андрія соколова розкривається з героїчної боку. голодний і смертельно утомлений, стоячи перед смерті, він залишався людиною, зберіг свою честь.по поверненню від мюллера соколов розділив усе, що дав йому комендант між всіма військовополоненими: «дісталося кожному хліба порціями зі сірникову коробку, кожну крихти брали на облік, ну, а сала, сам розумієш, - лише губи . проте поділили без образи». отже, можна відповісти такі риси характеру героя, як щедрість і доброту.втікши з полону, андрій соколов замислився про залишеній у воронежі сім'ї, про щастя у рідному домі - важливі людські цінності. проте доля не пощадила його. він дізнається страшну звістку загибелі своєї сім'ї. «у червні сорок другого року німці бомбили авіазавод, і жодна важка бомба потрапила просто у мою хатенку. ірина дочки були саме далі отримав то від полковника місячну відпустку, за тиждень був у воронежі. пішки дотопал до мосту, де колись сімейно жив. глибока воронка, налита іржавою водою, колом бур'ян до глушина, тиша цвинтарна. ой, і тяжко було мені, братуха! »втрата своїх близьких і вдома принесла у життя героя порожнечу. він залишилася сама однією з усіма мінливостями долі. лише за мить «зблиснула йому радість, як сонечко через хмари: знайшовся анатолій». і знову виникла надія відродження сім'ї, з'явилися «старечі мріяння» про майбутнє сина, внучатах. 

Обрядовый фольклор составляли словесно-музыкальные, дра­матические, игровые, хореографические жанры, которые входили в состав традиционных народных обрядов.

В жизни народа обряды занимали важное место. Они скла­дывались из века в век, постепенно накапливая разнообразный опыт многих поколений. Обряды имели ритуально-магическое значение, содержали правила поведения человека в быту и тру­де. Их принято делить на трудовые (земледельческие) и семей­ные. Русские обряды генетически связаны с обрядами других славянских народов и имеют типологическое сходство с обряда­ми многих народов мира.

Обрядовая поэзия взаимодействовала с народными обрядами, содержала элементы драматической игры. Она имела ритуально-магическое значение, а также выполняла психологические и по­этические функции.

Обрядовый фольклор синкретичен по своей сути, поэтому его целесообразно рассматривать в составе соответствующих обрядов. Вместе с тем отметим возможность иного, строго филологического подхода. Ю. Г. Круглов выделяет в обрядовой поэзии три вида произведений: приговоры, песни и причитания. Каждый вид со­ставляет группа жанров.

Особенно важны песни — древнейший пласт музыкально-поэтического фольклора. Во многих обрядах они занимали ве-

дущее место, сочетая магическую, утилитарно-практическую и художественную функции. Песни исполнялись хором. Ритуаль­ные песни отражали сам обряд его формирова­нию и реализации. Заклинательные песни были магическим об­ращением к силам природы с целью получить благополучие в хозяйстве и семье. В песнях величальных поэтически идеализи­ровались, прославлялись участники ритуала: реальные люди или мифологические образы (Коляда, Масленица и др.). Противо­положны величальным были корильные песни, которые высме­ивали участников ритуала, нередко в гротескной форме; их со­держание было юмористическим или сатирическим. Игровые пес­ни исполнялись во время различных молодежных игр; в них описывались и сопровождались имитацией полевые работы, ра­зыгрывались семейные сцены (например, сватовство). Песни лирические — наиболее позднее явление в обряде. Их главное назначение — выражать мысли, чувства и настроения. Благода­ря лирическим песням создавался определенный эмоциональ­ный колорит, утверждалась традиционная этика.

Объяснение: