Тема и главная мысль рассказа льва николаевича толстого , , лев и сабачка, ,

Главную мысль этого произведения можно выразить цитатой из ,, маленького принца"  антуана де сент - экзюпери :   ,,мы в ответе за тех, кого приручили" . лев привык к собачке, привязался к ней, поэтому так тяжело переживал ее потерю. привязанность - сильное чувство, свойственное животным. это видно на примере собак, которых выбрасываю хозяева, а они все равно приходят к родному порогу. думаю автор произведения на примере про льва и собачки  хотел показать людям, какими преданными могут быть животные, и нам, людям, стоит у них поучиться.

Что надо защещать , дружить

Ответ во вложении смотри там.индивид-это человеческий род в целом.к примеру ты у тебя есть свой рост вес, не будет больше такой как ты прям точь в точь.
-тоесть каждый человек уникален и имеет свои особенности.инымт словами при рождении нам дали "признаки" темные волосы и т.д
-личностью могут стать при общении и взаимодействии с социумом,а индивид может жить и радоваться жизни
-индивид одинаков в разных обществах. личность оценивается по-разному.
личность имеет авторитет и признание. индивид ни чем не выделяется из общества. 

объяснение:

поміщик манілов є чоловіком середніх років:

" поміщик манілов, ще зовсім людина не літній "

про зовнішність манілова відомо наступне:

" він посміхався заманливо, рум'яний, з блакитними очима "

" з паном в ведмедів, критих коричневим сукном, і в теплому картузі з вухами "

" господаря, який стояв в зеленому шалоновом сюртуку "

" на погляд він був людина видний "

у манілова очі "солодкі, як цукор":

" мав очі солодкі, як цукор, і щурівшій їх всякий раз, коли сміявся "

у пана манілова приємна, "приваблива" посмішка:

" сказав з приємною усмішкою манілов "

" він посміхався заманливо "

приємне обличчя манілова відрізняється надмірною нудотністю і солодкуватість:

" сказав манілов, явя в особі своєму вираз не тільки солодке, але навіть нудотне "

" риси обличчя його були не позбавлені приємності, але в цю приємність, здавалося, надто було передано цукру "

коли манілов посміхається або сміється, він мружить очі так, що іноді їх зовсім не видно:

" мав очі солодкі, як цукор, і щурівшій їх всякий раз, коли сміявся "

" з усмішкою і від задоволення майже зовсім заплющив очі, як кіт, у якого злегка полоскотали за вухами пальцем "

" у манілова від радості залишилися тільки ніс та губи на обличчі, очі зовсім зникли "

поміщик манілов є офіцером у відставці:

" курячи трубку, яку курити зробив звичку, коли ще служив в армії "

пан манілов вже 8 років одружений. він і його дружина лізонька дуже щасливі в шлюбі:

"" лізонька ", сказав манілов з кілька жалісливим виглядом: " павло іванович залишає нас! ""

"дружина його втім, вони були абсолютно задоволені один одним. незважаючи на те, що минуло більше восьми років їх шлюбу, з них все ще кожен приносив іншому або шматочок яблучка, або цукерку, або горішок і говорив зворушливо-ніжним голосом, виражав досконалу любов "

"словом, вони були те, що говориться щасливі."

у манілова і його дружини зростає двоє синів - фемистоклюс і алкід. судячи з усього, поміщик дав синам такі незвичайні імена, щоб виділитися з натовпу:

"фемистоклюс! " сказав манілов, звернувшись до старшого "

"ось менший, алкід, той не такий швидкий "

пан манілов - скромний, делікатний і освічена людина, на думку його колишніх товаришів по службі:

" в армії, де вважався скромним, деликатнейшим і найосвіченіших офіцером "

манілов - ввічливий і чемний людина:

" з досить ввічливим і чемним поміщиком манілова "